Не чужий

Тарас Велігорський до 8 лютого 2007 р. здебільшого мав лише успіхи: у 2000 р. закінчив Національний медичний університет ім. О. Богомольця, у 2003р. — курси «Хірургія катаракти» (Прага), у 2006 р. — Європейську вітреоретинальну школу (Бремен, ФРН). З 2004 р. працював у київській клініці «Новий зір» лікарем-офтальмологом, згодом навіть очолив одне з її відділень. На початку 2007 р. він травмувався під час гри у футбол. Біль у нозі заважав йому оперувати, тому він вирішив обстежитися в одному з київських інститутів. Там Тарасові порадили зробити операцію, після якої він уже через три дні буде на ногах. Лікар згодився.

8 лютого того ж року було проведено фатальну операцію, після якої Тарас уже три роки (!) непритомний. Батько потерпілого Анатолій Велігорський вважає, що їхній син постраждав через халатність тих, хто забезпечував у реанімації післяопераційний догляд пацієнта. Про це він написав у листі до редакції газети «Голос України».

— З великими труднощами ми за багато місяців добилися, щоб наш син потрапив на лікування у спеціалізовану клініку нейрохірургічної реабілітації Хольтгаузен у Німеччині, — сказав він під час зустрічі. — Для цього треба було зібрати великі кошти. Я продав у серпні 2008 року будинок у передмісті Чернігова. Міністерство охорони здоров’я України виділило 65230 євро. Допомогу надали колеги сина — офтальмологи з Німеччини (Тарас був членом Європейського об’єднання катарактальних і рефракційних хірургів). Київські діагнози не підтвердилися. Німецькі фахівці визнали, що це гіпоксичне пошкодження мозку. А до цього ми витрачали, бувало, по 1000—1500 гривень на день на боротьбу з так званими інфекціями тощо. Хоча насправді це «лікування» лише руйнувало організм молодої людини. У такий спосіб інститут прикривав свій післяопераційний огріх.

Згодом надані на лікування в німецькій клініці гроші закінчилися, і цього року Тараса перевезли в Чернігів. Щоб лежачого хворого прийняла чернігівська медицина, його прописали в обласному центрі. Два місяці він був пацієнтом неврологічного відділення міської лікарні № 2.

— Та в другій половині липня сина стали активно виштовхувати з лікарні, — зазначає А. Велігорський.

Батькові вдалося через міністерство перевести сина до міської лікарні № 4. Тут Тарас уже четвертий місяць, лежить в окремій палаті. Удень за ним доглядають мати, батько. Уночі — студентки-медсестри. Але, як сказав мені в розмові один з лікарів цієї лікарні, «це не наш профіль, для нас це дуже обтяжливо, ми ставитимемо це питання перед вищестоящими інстанціями». Отже, треба знову для Тараса шукати якесь інше місце?

...Тарас лежить з розплющеними очима. Він повернув голову, моргає повіками. Таке враження, що він чує, про що ми балакаємо. Красивий молодий 31-річний чоловік. Але він не може самостійно поворухнути руками, тілом. Не може нічого сказати. Батьки купили дороге спеціальне ліжко, яке дає змогу піднімати хворого, нахиляти його тощо. Є й коляска для вивезення надвір.

— Тарас любить слухати музику, — каже батько. — Він навіть у такт похитує головою. Розпізнає, чи батьки поруч, чи чужі. Німецькі фахівці не кажуть, як наші, що він безнадійний. Вони обнадіяли нас тим, що 20 відсотків подібних хворих мають шанс на одужання. І ми стараємося допомогти йому вийти з коми. Але для цього треба лікарняна палата, регулярний огляд медиків, їхня допомога в заміні зонда тощо. Вдома він без цього буде приречений. Нам пропонують перевезти Тараса в хоспіс у Халявин, але там немає необхідних умов.

Начальник управління охорони здоров’я облдержадміністрації Володимир Ященко підтвердив, що відкритий у Халявині на 40 ліжок хоспіс розрахований на колишніх пацієнтів Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні.

— Я знаю проблему Тараса Велігорського, — повідомив керівник, — цьому хворому треба бути в медустанові, де є насамперед реанімація.

Батьки дуже сподіваються на відкриття в Чернігові хоспісу. Начальник управління охорони здоров’я міської ради Юрій Бойко теж знайомий з ситуацією, що склалася з лікуванням Т. Велігорського.

— Проблема хоспісу для Чернігова вже давно назріла, — зазначив він. — Над цим питанням ми працюємо. Навіть планували розв’язати це питання до кінця року. Але економічна криза завадила. Думаю, що наступного року хоспіс на 25-30 ліжок в обласному центрі відкриємо. Влада враховує побажання багатьох батьків, родин. Адже в місті є чимало хворих, яким потрібний спеціальний догляд у медустановах.

— А поки що Велігорський не залишиться без уваги, — запевнив Ю. Бойко.

Що ж, будемо сподіватися на це.

На знімку: Тарас Велігорський з батьком.