Будні і свята головного «полум’яного конвеєра»

Це була справжня кадрова революція, яку провів на підприємстві тодішній генеральний директор Віталій Антонович Сацький. Адже, де це бачено: у провідному цеху «Запоріжсталі» — начальнику 31 рік, а його заступнику — взагалі двадцять шість. Але молоді кадри не підвели!

Тут потрібні деякі пояснення. «Запоріжсталь» не просто так називається комбінатом. Це, коли розглянути всю лінію виробництва, і кажучи по-машинобудівному, — суцільний «головний конвеєр». Тобто на рудний двір підприємства прибуває залізна руда чи концентрат, а на виході — вже сталевий лист чи рулон, як основна продукція «Запоріжсталі». І тут існує лише одна суттєва відмінність, наприклад, від автозаводу. В останньому, навіть коли щось трапиться, то деталі просто зайвий час на складі полежать, а ось на меткомбінаті на «конвеєрі» — розпечений метал...

Ситуація стала ще більш напруженою, коли на початку 1990-х почалися обмеження по природному газу. Тоді довелося відмовитися від важливої операції — нагріву металу у т. зв. методичних печах. Вирішили — з метою економії — відразу з мартена розпечену сталь після слябінгу (де зазвичай 45-тонні зливки металу прокатуються у такі собі бруски), і, у безперервному режимі, — вже на прокатку листа.

Зауважимо, що перший слябінг в СРСР з’явився саме на «Запоріжсталі» у 1937 році. На цьому ж підприємстві — і на найбільшому тоді у Європі прокатному стані — виготовили перший же в Радянському Союзі автомобільний лист...

Але це ми все так, лише для знайомства та початку розмови повідомили. Бо Володимир Вікторович очолює на підприємстві дуже важливий напрям. Раніше ці обов’язки обіймав головний інженер, потім технічний директор, зараз — директор з інжинірингу. Слово це «мудреное», однак, коли глянути в довідник, то йдеться про «набір прийомів та методів, які компанія, підприємство, фірма використовує для проектування своєї діяльності». Сам же Володимир Буряк бачить переклад цього слова з англійської, як «думку», чи навіть «вигадку».

«То до чого ж він і його служби довигадувалися», — цікавлюся.

— Постановка питання неправильна, — напівжартома парирує він. — Бо у нас весь колектив «Запоріжсталі» і думає, і щось вигадує. Тим більше, що з приходом у 2012 році нового власника і нової управлінської команди на чолі з генеральним директором Ростиславом Шурмою, ініціатива лише вітається і розповсюджується не зверху, а всіляко заохочується знизу. І стимулюється пристойними грошима: від 50 гривень і до десяти тисяч — за вдалу ідею чи пропозицію. Суми зростають ще більше, якщо «вигадка» працівника втілена на практиці. Однак, ви ж самі розумієте, що жодні вливання не дадуть ефекту на мертвому ґрунті. Спасибі, що колектив у нас творчий, з високим і технічним, і людським потенціалом.

Від себе додамо, що кинуте в маси гасло: «Заробляйте!», — працівниками було активно підтримане. Тим більше, що на підприємстві розроблено і впроваджено систему «ключових показників ефективності». Для майже кожного працівника! У всякому разі, 11 тисяч із 15 тисяч працюючих мають індивідуальні КПЕ. Де все гранично зрозуміло: у разі виконання таких-то вимог — зарплата шість тисяч, а у разі невиконання — тільки п’ять...

Одним словом, сьогодні на меткомбінаті середній заробіток 7,5 тисячі гривень (це плюс 1,8 тисячі за рік, у вічно «кризовий» для всіх нас період). «Зважаючи на те, що як директорів, так і прибиральниць на «Запоріжсталі» небагато, то ось таким і є заробіток переважної більшості працівників», — знову напівжартома каже Володимир Вікторович Буряк.

Варто підкреслити, що йдеться тут не про систему, яка покликана викачати з працівника останні соки, чи змушує його економити на безпеці праці та якості продукції. Якраз навпаки — думай і вигадуй, шукай і заробляй! Ось ці пошуки в масштабах підприємства (і, звичайно, завдяки серйозним капіталовкладенням з боку власника — Групи «Метінвест») дозволили порівняно з 2011 роком, знизити споживання природного газу на 53 відсотки! В якихось виробництвах говориться про невелику економію, а в якихось — про дуже високу. Зокрема, заміна газу на пиловугільну суміш дає річну економію у 120 млн. кубометрів газу. Крім того, наприклад, заводська ТЕЦ нині використовує суміш коксового газу (він зазвичай просто згорав у факелі) із сусіднього «Запоріжкоксу» та власного доменного газу. Їхній природний побратим використовується лише на третьому котлі — і то для підтримання безпечної експлуатації всього турбінного цеху «Запоріжсталі». І ще: 

Практично завжди заходи із реконструкції та підвищення ефективності виробництва супроводжуються і суттєвим поліпшенням екологічної ситуації. Минулого року був виконаний увесь комплекс робіт на першій агломашині (тут відбувається підготовка концентрату зі всіма компонентами для завантаження у домни). Всього ж на «Запоріжсталі» шість таких машин. І вони є винуватцями 60 відсотків усіх викидів підприємства. Цього року буде здана в експлуатацію реконструйована друга агломашина, а до 2017 року — за показником забруднення атмосфери агломератне виробництво «Запоріжсталі» повністю вийде на європейські стандарти. Тобто 50 мг на кубічний метр. Додамо: тільки реконструкція першої агломашини дозволила вловити шість тисяч тонн пилу і повернути його у виробництво.

Уже у серпні буде вирішено ще одне надважливе і суто екологічне питання — на 80—85 відсотків буде зменшено скид у шламонакопичувач домішок з наявністю сірчаної кислоти. Це вже завдяки модернізації обладнання цеху холодної прокатки. Зауважимо: все, про що ми зараз говоримо, немалих грошей коштує — 700—850 мільйонів гривень за кожен із проектів. Ще 1,5 мільярда доларів підприємство збирається витратити найближчим часом на будівництво абсолютно нового киснево-конвертерного цеху. І тоді рядки пісні із «Весни на Зарічній вулиці»: «Горят мартеновские печи, И день и ночь горят они», нарешті остаточно стануть анахронізмом. А «Запоріжсталь», яка на сьогодні має найбільший в Україні парк мартенів (фактично дев’ять 500-тонних печей), перейде на більш сучасний, економічний та екологічний конвертерний спосіб виробництва.

І вже, здається, останнє. «Запоріжсталь» взялася трохи розворушити і запоріжців теж. А її директор з інжинірингу увійшов до складу журі конкурсу «Ми — це місто». Вже два роки поспіль комбінат виділяє у вигляді не призових, а своєрідних грантів, спочатку 700 тисяч гривень, а тепер і цілий мільйон — на реалізацію проектів переможців. Це і благоустрій Запоріжжя, і допомога інвалідам та й інші проекти (цього року було подано 120 заявок). Завдання просте: люди, здатні мислити, мають отримати можливість реалізувати свої проекти. І «Запоріжсталь» в цьому плані активно йде назустріч своїми фінансами.

— Є прохання, — на завершення зауважив Володимир Буряк. — Ви там не пишіть, що ми такі вже молодці. 

У повній відповідності до вимог нашого дуже динамічного часу. Ми ж намагаємося просто йти з ним в ногу. Щось, як бачите, виходить...

І справді «щось»! «За шість останніх місяців вироблено 1566 тис. тонн чавуну, 1866,4 тис. тонн сталі і 1580 тис. тонн прокату. Таким чином, зростання —  порівняно з відповідним періодом минулого року, становило 4,8%, 4% і 6,4 відсотка», — йдеться у статистичному повідомленні. А за ним, додамо, велетенська праця багатотисячного колективу «Запоріжсталі», його інженерів і керівників. Із святом усіх вас, шановні металурги!

 

Запоріжжя.