У рамках реалізації проекту «Український мартиролог ХХ століття», котрий передбачає створення централізованого автоматизованого обліку громадян України, репресованих із політичних мотивів, співробітники УСБУ в Луганській області опрацювали понад 19 тисяч кримінальних справ періоду масових репресій. Одна з них викликає особливий інтерес.

 

Вона була жінкою  малограмотною

Кримінальна справа про релігійно-монархістську організацію, що нібито діяла в місті Ворошиловську (нині Алчевськ) і ще в декількох населених пунктах регіону, налічує 33 фігуранти. Усіх їх було засуджено за горезвісною статтею 54 Кримінального кодексу України за антирадянську діяльність. Насправді історія була така.
Як розповідають документи, у червні 1944 року далеко не молодий пічник Давид Цибенко із села Хороше покинув свою хату й вирушив на заробітки. Минав час, а голова родини ні додому не повертався, ні звісточки про себе не давав. Загорювала, затужила дружина, почала довідуватися: може, бачив хто Давида? Такі знайшлися. Вони порадили жінці, котра втратила спокій, шукати зниклого чоловіка у Ворошиловграді, а точніше — у дворі досить відомої в місті особистості, такої собі Уляни Павлюк, яку всі називають «всесвітньою мамочкою». Дружина пічника взяла за руку доньку й вирушила за зазначеною адресою. Уляна її в будинок не пустила й узагалі відмовилася підтвердити, що Давид Цибенко в неї працював. Що робити, де шукати зниклого чоловіка? Розгублена жінка не бачила іншого виходу, як звернутися по допомогу до міліції. До будинку «всесвітньої мамочки» стражі порядку прийшли того само дня і побачили таке, від чого в багатьох помутнішало в очах. На підлозі кімнати лежав напіврозкладений труп, над яким Уляна та ще декілька людей здійснювали якийсь обряд. У спотвореному тілі дружина пічника впізнала свого зниклого чоловіка.
Ця подія стала поштовхом для масштабного полювання, котре розгорнулося в області, на віруючих, яке тривала впродовж п’яти місяців. За цей час до в’язниці відправили понад три десятки людей, обвинувативши їх в «нелегальних антирадянських релігійних збіговиськах», «проповідях монархічного ладу» і «пророкуванні загибелі Радянської влади». До того ж багато хто з них жодного стосунку до історії з пічником не мали й узагалі з «мамочкою» Уляною знайомі не були.
Із 33 осіб, що проходили у справі про «релігійно-монархічну організацію», грамотними були тільки шість. На багатьох протоколах допитів стоять хрестики замість підписів. Та й сама Уляна була малограмотною жінкою. Однак, треба думати, певну харизму ця 39-річна жінка мала. Вона була інвалідом, ходила із протезом замість ноги, тричі була заміжня, проте зуміла переконати віруючих у своїй винятковості, у тім, що вибрана Богом, який дав їй силу зцілення і передбачення.
 

Із довІдки СБУ

Два післявоєнних десятиліття у країні рад були позначені щонайжорстокішими антирелігійними політикою та пропагандою. Наступ на всі релігійні концесії й передусім на православне християнство вівся за всіма напрямами. Для дискредитації церкви використовувалися будь-які засоби: від публічного розкривання святих мощів, вилучення церковних цінностей, конфіскації дзвонів, закриття й руйнування храмів тощо — до розстрілів священиків і активних мирян. Особлива роль в антирелігійній політиці надавалася органам держбезпеки. Ще в 20-ті роки у структурі ВНК було створено спеціальне VІ відділення таємного відділу ОГПУ, на який була покладена місія руйнування церкви. Насамперед введення в церковне середовище агентурної мережі, викриття «контрреволюційних церковних змов» та ін.

З показань людей на допитах можна відновити події, що сталися з пічником Цибенком. Якийсь час він справді працював у «всесвітньої мамочки» і склав в її будинку піч. Але потім, мабуть, потрапивши в релігійну атмосферу й під вплив Уляни, попросив господарку очистити його від гріхів. Таких «мамочка» налічила десять і наказала пічникові поститися. Минуло сім днів, а гріхи «не виходили». Тоді Уляна вирішила їх «вибити» своїми методами. Тупцювала по животі і грудній клітці селянина, била його, морила голодом, а гріхи так і «не виходили». Знущання тривали декілька днів, поки пічник не віддав Богові душу. Коли він помер, Уляна повідомила побратимам, що він покинув землю, та воскресне, але не Давидом, а «всесвітнім таточком». День за вдень труп поливали водою, прикладали до нього підігріті сіль і пісок, але дива воскресіння не ставалося. Невідомо чим би закінчилося це божевілля, якби якось у будинку «мамочки» не з’явилася міліція.
 

З архівних матеріалів

«Я справді брав участь у контрреволюційній організації, під приводом зібрання віруючих на моління проводив антирадянську роботу, спрямовану на підрив могутності радянської держави».

Антирадянська  діяльність була  страшніша, ніж убивство 

Стосовно Уляни та ще трьох учасників убивства було порушено кримінальну справу за фактом... антирадянської діяльності. Під час слідства, яке вели органи безпеки, було допитано понад 60 свідків і проведено 26 очних ставок. З кожним днем коло обвинувачуваних і діапазон діяльності «антирадянського угруповання» розширювався, охопивши декілька великих промислових центрів області — Брянку, Стаханов, Слов’яносербськ. Зовсім неписьменні підслідні один за одним визнавали, що справді брали участь у «контрреволюційній організації й проводили антирадянську роботу».
Звісно, ніякої організації, тим паче контрреволюційної діяльності, не було. Але однозначно існувало релігійне бродіння, що охопило найбільш скривджену, обділену частину населення області. Найчастіше люди групувалися навколо неофіційних духовних лідерів, які організовували підпільні молитовні збори, і знаходили там свою віру, чекаючи змін на краще.
Кримінальну справу військовий трибунал військ НКВС Ворошиловградської області слухав п’ять днів — із 25 по 30 листопада 1944 року. Ніхто із тих, хто проходив у справі, помилуваний не був. Чотирьох, у тому числі й Уляну Павлюк, засудили до розстрілу з конфіскацією майна. Щоправда, згодом трьох із них помилували. Розстріл їм замінили десятьма роками таборів із втратою прав на п’ять років. Але Павлюк у березні 1945 року все-таки розстріляли. До речі, в обвинувальному висновку замучений пічник був згаданий лише мимохіть. Особливих претензій до підсудних на цей рахунок у трибуналу не було. Порівняно з «антирадянською діяльністю» вбивство людини видавалося просто дрібницею...
Кримінальну справу про релігійно-монархічну організацію переглядали двічі — у 80-ті й 90-ті роки. Усіх репресованих реабілітували. За законами іншого часу обивательські судження релігійних людей уже не є антирадянською діяльністю. І навіть визнання в антирадянській агітації не свідчить, що в дії цих людей був склад злочину. От тільки загублене життя пічника так і залишається за кадром.
 

Луганськ.