300 років тому народився Олексій Розумовський, завдяки якому Україна отримала гетьмана

Великий вплив на події в Україні середини ХVІІІ століття зробило палке кохання. У це важко повірити. Та насправді саме завдяки великому почуттю козака Олексія Розума до цариці Єлизавети Петрівни було відроджено гетьманство.

А все почалося невдалого для українців 1709 року, коли мазепинці зазнали поразки і були надовго поховані надії на волю України. Саме того року, 28 березня, в Лемешах на Чернігівщині, у родині козака Київського полку Григорія Розума та козачки Наталії народився син Олексій. Життя, попри війни і поразки, тривало!

Після ліквідації автономії України вона могла протиставити своїм поневолювачам лише співаків та бандуристів. У Придворну співацьку капелу в Петербурзі набирали переважно голосистих українців. Мав чарівний голос і Олексій Розум. Він співав у церковному хорі села Чемер. Дяк навчив його грамоти. Якось до церкви зайшов полковник Федір Вишневський. Захоплений чудовим голосом співака, царедворець випрохав хлопця у дяка для придворного хору. Це було у 1731 році. Невдовзі на красивого козака-співака звернула увагу його ровесниця цесарівна Єлизавета. Дівчина палко закохалася у вихідця з України. Згодом він став придворним бандуристом, а потім камер-юнкером, управителем маєтностей. Молодята по-справжньому покохали одне одного.

Іспанський посол граф де Ліріа писав про дочку Петра І: «Принцеса Єлизавета — красуня, яких я бачив мало. Висока, жвава, добре танцює й безстрашна вершниця. Розумна, граційна, кокетлива».

Наприкінці листопада 1741 р. у Петербурзі відбувся двірцевий переворот, до влади прийшла Єлизавета Петрівна. Свого коханого Олексія цариця нагородила, по суті, генеральською посадою. А 25 квітня 1742 р. у день коронації імператриці він став обер-єгермейстером, отримав великі маєтності в Московському та Можайському повітах. Цього ж року Олексій таємно повінчався з Єлизаветою Петрівною у селі Перово під Москвою. Для придворних він був її чоловіком. Невдовзі отримав титул рехсграфа, а в 1756 році — звання генерал-фельдмаршала. Олексія почали називати Розумовським.

Він, пасивний політик, не дуже втручався у справи Росії. Та не був байдужим до України. Завдяки О. Розумовському царський двір стає прихильнішим до прохань з Гетьманщини. Мрія козаків про повернення посади гетьмана невдовзі, завдяки його турботам, збулася.

У 1747 р. Єлизавета видала грамоту про обрання гетьмана. У лютому 1750 р. у Глухові відбулися вибори. Українська старшина проголосувала за майже невідомого їй 26-річного графа Кирила Розумовського, брата Олексія Розумовського.

Чоловік імператриці перед цим подбав про освіту для брата. Той навчався в Європі. Повернувшись до Петербурга, 23-річний юнак став президентом Академії наук.

5 червня 1750 р. Єлизавета зобов’язала К. Розумовського відновити Батурин «и иметь там гетману свою резиденцию».

13 березня 1751 р. новий гетьман присягнув імператриці. Отримав від неї золоту булаву, білий прапор з російським гербом, бунчук, печатку і срібні литаври.

Гетьман пройнявся долею рідного краю, його минулою славою. Це сприяло становленню його як керманича України, охоронця її прав та свобод. Так, на прохання К. Розумовського видано сенатський указ від 13 травня 1756 р., згідно з яким російським урядовцям наказувалося, щоб вони «без ведома его, гетманского и Генеральной войсковой канцелярии... малороссиянам напрасной обиды, озлобления и безчестия не приключали: ибо де они должны быть судимы в Малороссийских судах и по малороссийским же правам».

Дуже дбав К. Розумовський про вдосконалення в Гетьманщині судових процедур, перекладу іноземних правничих документів.

Усе це вимагало довгої присутності гетьмана у Петербурзі, Москві. Та не тільки цим можна пояснити тривале перебування К. Розумовського у Росії. Становище гетьмана дуже залежало від позицій при дворі його брата Олексія, перебування при владі цариці Єлизавети. Наприкінці 1761 р. Єлизавета помирає. О. Розумовський у 1762 році подав у відставку. Залишений без впливової підтримки, гетьман невдовзі втрачає свої позиції.

У грудні 1763 р. К. Розумовський разом зі старшинами проводить з’їзд, де обговорюють чолобитну до Катерини ІІ з проханням відновити давні права України.

Вони підготували «Прохання малоросійського шляхетства і старшин разом з гетьманом про відновлення різних старовинних прав Малоросії»: дозволити «вільне обрання гетьмана», відновити традицію укладення при його обранні «договірних статей», запровадити «сейм або генеральну раду», трибунал, повернути українцям відібрані землі, встановити митний кордон між Гетьманщиною й Росією, звільнити Україну від утримання російських полків, відкрити у Батурині університет, повернути борги тощо. Це було настільки радикально, що дехто із старшин побоявся підписати чолобитну.

Нова цариця Катерина ІІ тоді писала генерал-прокурору князю Вяземському: «Малая Россия (и другия сепаратныя области) суть провинции, которые правятся конфирмованными им привиллегиями; нарушить оныя отрешением всех вдруг весьма непристойно бы было; однакож и называть их чужестранными и обходиться с ними на таком же основании есть больше нежели ошибка... Сии провинции надлежит легчайшими способами привести к тому, чтоб оне обрусели и перестали бы глядеть как волки к лесу. К тому приступ весьма легкий, если разумные люди избраны будут начальниками в тех провинциях. Когда же Малороссии гетмана не будет, то должно стараться, чтобы и имя гетманов исчезло, не токмо б персона какая была произведена в оное достоинство».

Невдовзі Катерина ІІ позбавила К. Розумовського гетьманського уряду, скасувала гетьманське правління і оголосила про створення Малоросійської колегії.

Такі були загалом недостиглі плоди, що виросли з пристрасного кохання козака й імператриці...

Олексій Розумовський помер 7 липня 1771 року. Похований у Благовіщенському соборі Олександро-Невської лаври. Казали, що він мав кілька дітей від імператриці, а вона — кілька коханців. Як вважає сучасна дослідниця Л. Васильєва, ці плітки розпускала Катерина ІІ, щоб прикрити свої гріхи. Єлизавета ж була хворобливою жінкою, страждала епілепсією.

...На Чернігівщині коштом О. Розумовського у Лемешах 1760 року на могилі батька збудована Трьохсвятительська церква. Допоміг він і матері збудувати у 1752—1763 рр. собор Різдва Богородиці у Козельці. Ці пам’ятки архітектури збереглися і нині радують око усіх подорожніх своєю величною красою.

На знімках: Єлизавета Петрівна, Олексій Розумовський (з колекції автора).

Чернігів.