Я вже писав про войтюкізми — персональний жаргон Анатолія Войтюка з Кам’янки-Дніпровської, що у Запорізькій області. Коли Толян починає ботати на своїй фені, то його розуміють тільки у сім’ї та у вузькому колі друзів. Анатолій з дитинства вигадував слова — синоніми загальновживаних. Й інтенсивно використовував їх у своїй лексиці. А слово до слова — склався жаргон. До речі, після публікації у «Голосі України» бувальщини про персональний жаргонний словник дяді Толі, його популярність у рідному райцентрі зросла неабияк. Багато хто із земляків, дізнавшись, що перед ними Толян, просять його спеціально поботати на фені.
Принагідно зауважу, що лінгвістів, таких як кам’янко-дніпровський дивак, на теренах України я зустрічав неодноразово. Один з них мешкає у моєму рідному селі. Це мій друг дитинства Володимир Мілашенко на прізвисько Боцман Вовкуль. Після восьмого класу ми пішли у світ незнаними шляхами і повернулися до батьківських осель сивочолими дядьками. Обравши професію моряка, Вовка майже двадцять років борознив води морів та океанів. Тож зрозуміло, чому до його дитячого прізвиська Вовкуль додалося Боцман. Морська хитавиця вплинула також і на його лексику. Він полюбляє ботати на моряцькій фені. Наприклад, односельці Мілашенка вже звикли, що у його батьківському будинку немає кімнат, кухні, веранди. Насправді вони є, але Володимир Арсенович називає їх каютами, камбузом, кубриком. Особливо Боцман полюбляє розповідати землякам історію, як він в одному з походів підміняв баригу на бармалеї і в африканському порту разом з аборигеном ввімкнув машину часу на два дні. Здавалося б, верзе, що й купи не тримається. Але сусіди Арсеновича вже знають, про що йдеться. А ви хоч здогадуєтеся? Перекладаю з морського сленгу. Історія трапилася, коли наш герой підміняв начальника продуктового складу на великому риболовецькому морозильному траулерові і пиячив з аборигеном два дні...
Словниковий запас Володимира досить великий. Наприклад, у нього «газ» — міцний алкогольний напій, «газ-квас» — застілля, могорич, «колопуцер» — повар, «машка» — швабра, «буквар» — інструкція, «гальюн» — туалет, «шило» — спирт, «щас-с-с» — іронічна обіцянка...
Останнім часом на морську тематику впливає місцевий сільський колорит. Якось почав він будувати теплицю. На моє запитання, невже сам справляється з такою громіздкою роботою, моряк відповів, що йому допомагають два синігали. Невже вихідці з африканського Сенегалу? Чорношкірі?!! Але чому ж тоді морський вовк, який неодноразово був у Дакарі, столиці Сенегалу, неправильно називає мешканців цієї країни. Правильно ж було б — сенегальці. Я вже хотів присоромити товариша. Аж тут з-за рогу будинку вийшли названі помічники... Місцеві блідолиці. Носи сині, хода невпевнена, мова нерозбірлива... Синяки — так називають у народі любителів оковитої. Синігали — випивохи, п’яниці, алкоголіки. Таке трактування цього слова у Мілашенка.
І, насамкінець, ще одне. У сім’ї Мілашенків на кухні, вибачте, на камбузі, господарює винятково чоловік. Тож страви там готують за рецептами народів світу, але у місцевій аранжировці, з підручних сільських дарів природи. Котлета «а-ля Вовкуль по-шотландськи», відбивна «а-ля Вовкуль по-канадськи», рибна юшка «а-ля Вовкуль по-мальтійськи», салат з сиром і часником «а-ля Вовкуль по-турецьки»... Цей перелік можна продовжувати й продовжувати. Тож зрозуміло, чому всі, хто вхожий у дім Мілашенків, радіють, коли Боцман з того чи іншого приводу запускає машину часу і запрошує друзів до себе на фуршет. Більшості така закуска тільки приснитися може. А тут... Як кажуть, звабиш калачем, не відженеш і бичем.
До речі, газ у нього також власного виробництва — «калганівка», «вовкулівка», «вовкулівка на м’яті» тощо. Зізнаюся, на таких фуршетах був неодноразово. Але ще не всі страви спробував...
Мал. Миколи КАПУСТИ.
