Двадцять тисяч років тому тут полювали на мамонтів

 

 

До слова, статус Національного природного парку Мезинському урочищу було надано Указом Президента зовсім недавно — 2006 року. А загалом варто зазначити, що Україна не дуже поспішає розширювати такі оази, хоча насправді порівняно з розвиненими країнами маємо зовсім незначні природоохоронні території. І даремно, адже, враховуючи нинішню ситуацію з анексією Криму, саме такі місцини могли б послужити нашим співвітчизникам альтернативою для відпочинку. А море запросто могла б замінити Десна. До того ж, насолоджуючись надзвичайно красивою тутешньою природою, люди мали б можливість познайомитися ще й із етнографічним укладом життя місцевих мешканців, який має надзвичайно глибоке історичне коріння.

Тож, як зазначила експерт проекту Європейського Союзу «Додаткова підтримка Міністерства екології та природних ресурсів України у впровадженні Секторальної бюджетної підтримки» Анна Голубовська-Онісімова, велику надію покладають у цьому питанні на підписання Україною економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС. Це має послужити гарним поштовхом для синхронізації нашого законодавства з європейським, зокрема і в природоохоронній сфері, вважає Анна.

Якщо заглиблюватися в історію цієї місцевості, то тут вона сягає дуже давніх часів, і на сьогодні це найбільш вивчена територія доби палеоліту в світі. Утім, Мезинська стоянка могла б так і залишитися не дослідженою, якби 1907 року тут не сталася величезна злива. Вийшовши вранці на подвір’я місцевий козак Сосой Кошель запримітив у вирвищі, куди провалилися деякі його споруди, величезну кількість кісток невідомого походження. Він показав їх історикам. У цей час саме готувався XІV з’їзд археологів, і знахідкою неабияк зацікавилися. На сьогодні кістки Мезинської стоянки, констатує не без гордощів в.о. директора музею Наталія Сіра, рознесено фактично по всьому світу — там, де є палеонтологічний музей, обов’язково присутні й експонати з Мезина. А ще, якщо говорити про унікальність стоянки, то саме тут було знайдено перший у світі музичний інструмент із кісток мамонта. Також учені віднайшли на цих землях і перший місячний календар. Викарбуваний він на браслеті, виготовленому з бивня мамонта. Отже, можна стверджувати, що вже тоді за місяцем люди ходили на полювання, вели інше господарство.

 

Унікальна й подальша історія цього краю. Так, у роки Північної війни 1708 року біля села Мезин переправлялася шведська армія через Десну. До речі, свідком цих подій є 500-річний дуб, який тут називають дубом Мазепи (на знімку). Він розкинув свої шати на пагорбі і ніби спостерігає за переправою. Остання також фактично зберегла свою самобутність від тих далеких часів. А з одного берега Десни на інший вас перевезуть на досить своєрідному «середньовічному» поромі. Принцип дії його полягає у використанні течії річки та м’язової сили паромника; а в цьому разі ми могли й самі покермувати цим нескладним, проте надійним стародавнім винаходом наших предків. Паром, а точніше пліт, кріпиться до сталевих осей, через які протягується металевий трос. Конструкцію закріплюють на березі за допомогою масивних ланцюгів. Коли паром завантажений і готовий до переправи, паромник скидає ланцюги і скеровує ними паром на другий берег. Така переправа тут дуже популярна, вона неабияк допомагає місцевим мешканцям під час заготівлі сіна та випасу худоби або й просто щоб з’їздити в гості до сусідів (на знімку внизу).

 

Поруч із поромом є так звана каолінова гора. Це пагорб із білої глини, яку свого часу місцевий фабрикант Григорій Савицький використовував для виробництва фаянсового та порцелянового посуду. А ще неподалік, на Пузиревій горі, як розповіли нам селяни, що випасали тут-таки худобу, заможний міщанин Мусій Пузир мав гончарні майстерні, і його посуд славився далеко за межами краю. Хоч як прикро, а порцелянове виробництво не збереглося, проте вироби нащадків пузиревих учнів — сучасних гончарів — мають неабиякий попит. А от сама гора нині нічим не нагадує про минуле, вона накрила древню історію барвистим різнотрав’ям і чагарниками. Хіба що біля її підніжжя, в Десні, ви легко знайдете рештки тварин часів «давнього моря», так звані белемліти. Це закам’янілі молюски. Кажуть, їхній вік — 150 мільйонів років. Вдалося відшукати кілька таких і нашій групі. До слова, море в крейдяний період було прісне. А ще з цієї гори відкривається неймовірна панорама місцевості — Десна, луки, порізані озерцями, і глибочінь неба.

Тож і не дивно, що сюди дедалі частіше заїжджають туристи. Як розповіли місцеві мешканці, в навколишніх селах майже не залишилося ще донедавна порожніх домівок — приїжджі охоче купують їх собі під дачі.

І це не випадково. Коли я розшифровували свої записи, в диктофоні людські голоси перебивав неймовірний пташиний хор. Навіть трохи пожалкувала, що не знімала сюжет телевізійною камерою, а то могла б передати ці звуки і вам, наші читачі. У будь-якому разі, їх приємніше, мабуть, почути наживо.