Наприкінці сімдесятих років минулого сторіччя у степовому Новотроїцькому районі Херсонщини «гриміли» два колгоспи-мільйонери, чиї голови були друзями-нерозлийводами. Їх обох постійно обирали членами бюро райкому КПРС, до них з усього Союзу їздили делегації з обміну досвідом. А ще вони дуже любили посидіти за чаркою, по-простацьки сховавшись від усіх у віддаленій лісосмузі з ящиком горілки та торбою наїдків. Якось на таких посиденьках друзяки з доброго дива вщент розсварилися і нікому не зізнавалися, чому між ними чорна кішка пробігла. Голів мирили і партійне керівництво, і родини, але вони затялися — спілкуватися не бажали, ще й гнули матюки при зустрічі (а обидва були незрівнянними майстрами такої словотворчості).
Аж раптом один з колишніх друзів потрапив до районної лікарні із серцевим нападом. Медики сповістили: пацієнт у комі і от-от його душа може відлетіти в інший світ. Не попрощатися з «ворогом» інший голова колгоспу не міг: наказав дружині загорнути в клунок сякий-такий перекус з пляшкою оковитої та й поїхав до лікарні. Там авторитетну людину без заперечень пропустили до палати хворого, котрий справді не розплющував очей і не реагував на рух. Відвідувач сумно розгорнув на тумбочці наїдки і налив у чарку горілки, щоб гідно попрощатися зі старим приятелем та «співучасником» незчисленних посиденьок в улюбленій лісосмузі. А «непритомний» пацієнт раптом випростав з-під ковдри руку, вхопив повну чарку і хвацько вилив її вміст собі до рота. У гостя від такого повороту подій памороки забило, йому ледве дістало сили пробелькотіти: «Чорт забирай, та ти ж у комі!». «Кома — це не крапка», — розважливо відповів дядько, саме вчасно опритомнівши.
Та долю не обдуриш. Незабаром хвороба взяла своє, і голова славетного колгоспу таки помер. Його товариш ішов у траурній процесії разом з іншими, змахуючи з очей непрохані сльози. Але з того часу херсонські степовики зі старої гвардії, піднімаючи за столом повну чарку, виголошують життєствердний тост: «Кома — це не крапка!».
Херсонська область.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
