Таких слуг і пан не терпів би

Як заробляв на життя Олег Іванович — слідча таємниця. Його підлеглі із зрозумілих причин не стали говорити про начальника. Знаю не від них: голова, використовуючи працівників прокуратури, суду й адвоката, збивав капітал на довірливості, правовій неграмотності, шантажі учасників судових процесів. Як? Про це я запитав у співробітників служби безпеки Южноукраїнська. Привітно зустрівши журналіста, вони делікатно уникли відповіді. Так, це есбеушники вивели на чисту воду Пампуру, не один місяць «вели» безсумлінного «слугу». Але... «вся інформація про його злодіяння в Генпрокуратурі».

На Різницьку в Києві, знаю напевно, звертатися немає сенсу. «Йде слідство», — усе, що там можуть сказати.

І «йти» воно може довго і нудно — Олег Іванович у бігах. Розшукують його з 2006-го. Схоже, на дно він ліг остаточно після того, як Верховна Рада в лютому 2007-го дала згоду на його затримання й арешт.

Нічим закінчилися мої пошуки рідних і близьких «знедоленого». Щось про професійну діяльність (де народився і де знадобився) намагався довідатися в судовій адміністрації Миколаївської області. Безуспішно. «Особисте життя — державна таємниця», — прокоментував би цю ситуацію гуморист. А я переконався зайвий раз у тім, що ворон ворону око не виклює. Навіть опальних, офіційно повалених можновладці, як правило, не здають.

Гроші любила, гроші й погубили

Але, зрозуміло, бувають винятки. У передвиборну кампанію їх особливо багато. Там ректора нацуніверситету «пов’язали», там голову райдержадміністрації, за народними депутатами полюють. І якщо такі кримінальні переслідування можна пояснити, за твердженням «жертв», політичною розправою, то покарання слуг Феміди замовним назвати важко.

Кому, скажімо, не догодила голова райсуду Ольга Є. із Запорізької області? Від партій далека, як простий смертний від кримських санаторіїв для державних мужів. Політикою цікавилася на рівні обивателя. Під час кар’єрного бігу, нікому дорогу, начебто, не перебігала.

Гроші любила, гроші й погубили. Результат: чотири роки позбавлення волі з конфіскацією майна.

Прикро — на якихось двох з половиною тисячах «зелених» бездарно згоріла жінка. Може, хабарі були і значніші, хтозна, але на гарячому піймали з цією сумою. Попереду в неї, напевно, кар’єра... адвоката. І добре. А то нездорова тенденція вимальовується: дедалі частіше в ролі захисників виступають невдахи «мент» чи прокурор, які ще вчора вибивали показання сатрапівськими методами. Гадаю, у майбутньому конкуренцію їм складуть колишні судді, котрі забруднили мантії.

Серед них, цілком імовірно, може бути Василь Мануляк, до лютого 2007 року — суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, а до цього — його керівник. «Звільнити з посади... «у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком...». Так Верховна Рада відреагувала на злочинну діяльність Мануляка.

Він і його засуджені колеги вже не шукатимуть істину в судових залах. А що робити з тими, хто в кримінальному діянні не викритий, але роками знущається з людей? Грубість, часом неприхована зневага до одних і догідливість грошовим тузам; рішення, скасовані вищими судами, невиправдана тяганина — за таке ставлення до присяги вони повинні нести відповідальність? А спробуйте їх притягти до неї...

«Не рассуждать!» — сказав суддя

...Бердянський міськрайонний суд. Приймальня судді Гліба Картофлицького. Посилаючись на його зайнятість, секретар не поспішає повідомляти шефу про приїзд київського журналіста. Хвилини в храмі правосуддя здаються годинами. Але вибору у відвідувачів немає — треба чекати. Добре, якщо кореспондента приймуть у неприйомний день. Гліб Вікторович змилостивилися, прийняли.

Пояснюю мету приїзду, ставлю, звичайно, запитання.

— Ви що, прокурор?

Зрозуміло, так реагують на професійний інтерес журналіста багато чиновників. Вибачаю.

— Скажіть, на підставі чого ви визнали Наталю К. членом родини померлої Колупаєвої? Адже вона не її бабуся і ніколи з нею не жила.

— Є довідка вуличного комітету.

— Але її незаконно видала неуповноважена на це особа.

— Суд так не вважає. І поки моє рішення не скасоване, розмовляти немає про що.

Ганна Буравльова, яка отримала ордер на ту саму квартиру, оскаржила рішення Картофлицького в усі інстанції. Безрезультатно.

І лише коли за її заявою той самий суд визнав довідку вуличного комітету недійсною, прокуратура звернулася до Феміди із заявою про перегляд справи за новими обставинами. Суд скасував рішення, підписане Картофлицьким.

Ганна Буравльова перемогла через три (!) роки, розплатившись здоров’ям і зазнавши матеріальних збитків. Хто їх компенсуватиме? Гліб Картофлицький? Але судді за помилки не несуть відповідальності.

Гліб Вікторович, як і раніше, вершить правосуддя.

Кажуть, упевненості додалося. Відчуваючи безкарність, напевно, став він більш сміливий у промовах і поведінці. Гуманізм, увага до земляків, чуйність і ввічливість помітно вирізняють його серед колег. Бердянці не раз писали листи-«подяки», але звідусіль отримували однотипні відписки: порушень не виявлено. Що означало, пай-суддя на місці.

А «на місці», як розповів мені колега Володимир Шаповалов, редактор однієї з найпопулярніших бердянських газет «Наш выбор», Гліб Вікторович почувається паном. Скажімо, на запитання Шаповалова, відповідно до якого закону журналісту не можна бути присутнім у залі засідання, якщо воно проводиться в кабінеті судді, останній по-солдафонськи вигукнув: «Не рассуждать!». І одразу пролунав несамовитий крик секретаря: «Міліція!». Для залякування, напевно. Про це він писав в «Нашем выборе». Жодної реакції.

— Це був другий подібний інцидент, — каже Володимир Іванович. — Хочу офіційно попросити голову міськрайсуду прокоментувати їх.

Яка буде відповідь — здогадуєтеся? Отож, як кажуть бердянці, «сиди отама вота!».

P.S. Продовження теми про «ноу-хау» дніпропетровських суддів читайте в найближчих номерах.