«Централ» Володимира Солодкого посолодшав

На Херсонщині розпочато реконструкцію ізоляторів тимчасового утримання — умови для ув’язнених у них спробують наблизити до цивілізованих стандартів. Того вимагає від України європейська спільнота. Щоб відчути, як це почуватися затриманим, за грати відправилися журналісти. Оновлений Цюрупинський «централ» журналістам презентували начальник райвідділу міліції майор Володимир Солодкий (на знімку) та головний міліціонер області генерал Михайло Ясельський.

Грюкають важезні металеві двері, клацає кілька засовів, скрегочуть ключі в замках, і ми — в залізній клітці. Над головою — небо у клітинку. Мимоволі всі замовкають, напевно, така перша реакція свідомості на замкнений простір. Черговий велить здати йому всі мобільники. Вимога стосується навіть генерала (згодом, на виході, дізнаємося: такий захід безпеки передбачає унеможливити несанкціоноване спілкування ув’язнених.)

За декілька хвилин оговтуємося і починаємо «вивчати» приміщення. Найперше — санпропускник. Нічим не гірша, ніж у посередньому готелі, душова кімната, навіть шторка є, рожева, «в дельфінчик», недорогий кахель і гаряча вода в електричному бойлері (розкіш, про яку навіть не мріють багато мешканців обласного центру, не кажучи про сільську місцевість). Наступна кімната — кухня. Стіл, мийка, плита, шафи з посудом. Їжу зазвичай в ізоляторі не готують, а лише підігрівають. Черговий показує тарілки, келишки, ложки, виделками користуватися не належить — «колючий інструмент».

Оглядаємо камеру. Два ліжки, заправлені чистою білизною, подушки. Невеличкий столик з лавками. Біля входу, даруйте, параша. Але не в тому вигляді, до якого звикла наша уява завдяки вітчизняним фільмам, а звичайна туалетна кабінка з унітазом. Щоправда без дверей, але відгороджена стінкою, котра теж обкладена кахлями. «Спальня» пустує.

Володимир Солодкий веде нас далі. Проходячи повз двері, зазираю у «глазок». Дівчина років двадцяти схилилася над столом, схоже, розглядає журнал. Що привело сюди юну особу?..

Нам пропонують відвідати одну із «заселених» камер. Черговий відкриває двері і наказує: «Встати!». Перші до камери заходять оператори. Володимир Солодкий попереджає, що знімати затриманих можна лише з їхньої згоди. Один із трьох молодих людей одразу відвертається до стіни, двоє згодні, щоб їх знімали. Другий розповідає: «Умови тут нормальні, не те що раніше були, коли тебе запхають в «обізянник», де народу, мов оселедців у діжці. Тут можна триматися, а раніше, коли в давці сидиш, що завгодно підпишеш і що завгодно візьмеш на себе. А тут добре, тут не зламаєшся!». Напарник балакучого в’язня до розмов менш охочий — мовчки дивиться на нас з добряче підбитими синцями очима.

...Нарешті, вихід! Опиняємося в невеличкому залізному дворику, теж з небом у клітинку, — прогулянковому майданчику. Тут дві години на добу ув’язнені прогулюються. Навіть баскетбольний щит та м’яч є. Отака вона, в’язниця тимчасового утримання європейського зразка. Телевізора Володимир Солодкий поки що не обіцяє, а газети, запевняє, доставляють сюди регулярно.

— Умови утримання в’язнів нині перебувають під прискіпливим оком громадськості, але ж проблема, як завжди в грошах. Програми задекларували, а кошти — шукайте самі, — розповідає начальник обласного УМВС Михайло Ясельський. — Напевно, варта уваги народна приказка: «Від суми та від тюрми не зарікайся!». І приклади є. Коли я просив грошей в місцевої влади на реконструкцію ізоляторів, один із чиновників, побувавши в ІТУ, заперечив: навіщо витрачати гроші, тут і так нормальні умови. Згодом, коли його самого затримали за здирництво й отримання хабара, він страшенно обурювався: «Як можна в таких умовах людей тримати! Куди тільки влада дивиться?».