До яскравих оригінальних робіт виставковим залам Полтавського художнього музею імені М. Ярошенка, як то кажуть, не звикати. І все-таки ті, котрі «поселилися» тут, у залі дитячої творчості імені Саші Путрі, вражають багатьох. Ідеться про доробок вихованців студії дизайну «Первоцвіт», яка діє при станції юних техніків міста Зіньків. Згадану експозицію вони назвали досить прозаїчно — «Незвичайне використання звичайного пластиліну», а представили справжні дивотвори.
Чому саме пластилін? Відповідаючи на це запитання, керівник студії Майя Ландик усміхається. І нагадує про те, що за два десятиліття існування студії «первоцвітівці» опанували і живопис, і графіку, і витинанку, і навіть такий екзотичний спосіб малювання білим по чорному, як гратографія. До того ж майже в кожному із цих жанрів талановиті студійці перемагали на престижних творчих змаганнях.
Останнім таким здобутком стала перемога Валерії Земцової у всеукраїнському конкурсі на кращий дитячий малюнок під девізом «Національний банк майбутнього». Серед 2240 (!) учасників перше місце виборола дівчина з невеликого містечка на Полтавщині. Та олівцями й пензлями малюють безліч охочих, а от пластиліном набагато менше... Чи не тому, що справа ця не така проста, як здається на перший погляд. Спершу олівчиком треба «вивести» ескіз. А потім маленькі шматочки-горошинки пластиліну в руках юних художників стають мазками майбутньої картини. Таких мазків, які нагадують краплинки, треба зробити сотні й тисячі. Та таких філігранних, що на більшості картин їх і не розрізнити.
За свідченням наукового співробітника художнього музею Наталії Дмитренко, яка опікується в ньому дитячою творчістю, найбільшим відкриттям і здивуванням багатьох відвідувачів виставки стають «нутрощі» цілісних художніх композицій. Дехто навіть після відповідних пояснень не вірить у те, що малювали їх саме пластиліном, а не звичайними фарбами... Пані Наталя — професійний художник, спеціалізується на ручному ткацтві килимів із вовни. Та навіть у неї, зізнається, не вистачило б терпіння «зіткати» такі полотна з пластиліну.
А в Олега Зарудного, Жені Осауленка, Юлії Гончар, Вікторії Сливкіної, Юлії Їжаченко, Таміли Мотузки та інших вихованців «Первоцвіту» вистачає і терпіння, і натхнення плекати свою дивовижу. Крім виховання естетичних смаків, таке заняття неабияк розвиває дрібну моторику дитячих пальців. І, звісно, відчиняє віконце в необмежений простір для польоту фантазії. Водночас помітне прагнення керівника студії «занурити» дітей у першовитоки народного мистецтва, зокрема петриківського розпису.
Хоча зовсім поруч, на території Зіньківського району, розташовується столиця українського гончарства — селище Опішня, майстри якого здавна працюють у зовсім іншій художній стилістиці. «Петриківський розпис справді дуже люблю, — каже Майя Ландик. — Може, тому, що не місцева. Колись жила у робітничому Харцизьку, потім навчалася також у великому місті. А сюди вийшла заміж і прикипіла душею до цього краю, насамперед завдяки красі його природи. Хочу, щоб її помічали і мої вихованці, й ті, хто милується їхніми роботами».
Полтавська область.
Фоторепродукції автора.
