У середині 80-х років минулого століття, коли розпочалася чергова кампанія боротьби з алкоголізмом, в одній із поважних газет з
’явилася стаття про продаж спиртних напоїв у селі Дубова Корчма. Є такий населений пункт у Волинській області. Продавець тамтешнього сільмагу виявилася людиною кмітливою, тож за суцільного дефіциту у неї на прилавках горілка не переводилась. Але коли так, робив висновок догідливий журналіст, то варто не лише продавщицю покарати, а й перейменувати село з хмільною назвою на якесь безалкогольне: Яблуневе, Вишневе, Квітневе...А втім, у колишній Волинській губернії таких Корчем було багато. У книзі
«Список населенных пунктов Волынской губернии», виданій 1906 року в Житомирі, знаходжу щонайменше тридцять назв, де є слово «Корчма». Найбільше, як і годиться, їх було в столичному Житомирському повіті: Авратинська, Борисівська, Бурковецька, Дубова, Кленова, Кириївська Корчми, три Корчми, у Новоград-Волинському повіті — Очеретяна, Кленова, Думська.Дубові Корчми були відразу в трьох повітах: Житомирському, Новоград-Волинському, Луцькому. Остання, щоправда, була на межі двох повітів
— Луцького і Дубенського. До речі, цей розподіл зберігся й досі. Декілька будинків нинішньої Дубової Корчми залишилось на території Рівненської області, а більшість — у Горохівському районі Волині. Це, напевно, єдина Корчма, яка зберегла свою оригінальну назву, незважаючи на антиалкогольні баталії.А чи справді в Дубовій Корчмі був такий заклад? Як розповідав мені Леонід Главінський (на жаль, нині вже покійний), у невеличкому селі, де перед війною було менше 300 жителів, насправді була корчма і чотири пивниці (стара назва наших сучасних барів.
— М. Я.). Господарем однієї з них був батько Леоніда Івановича. Так ось, в усіх п’яти хмільних закладах, окрім горілки і пива в широкому асортименті, було і чим перекусити. Смачні шинки, ковбаcи, сальтисони, кров’янки тут були завжди. Не бракувало і різних гарнірів: картопляне і горохове пюре, тушковані капуста і квасоля, гречана та інші каші. Тож свою назву Дубова Корчма отримала не випадково, а від старої пивниці, яка стояла на перехресті торгових шляхів на містечка Боремель, Горохів, Демидівку.А як до цієї справи підходять нині? Три десятиліття тому на східній околиці Луцька почали зводити новий житловий масив. У проектах він значився як 33-й квартал. Коли будівництво було завершено, батьки міста вирішили дати йому милозвучнішу назву. Довго думали, яку саме, навіть конкурс оголосили. І нарекли мікрорайон... Завокзальним. Звичайно, люди не сприйняли цієї назви, бо була вона мертвонародженою, не мала ні історичних, ні географічних, ні інших коренів. Так і називають мікрорайон 33-м кварталом. Більше пощастило двом іншим мікрорайонам-новобудовам
— 40-му і 6-му. Звели їх на місці колишніх сіл Гуща і Гнідава, то й вигадувати не потрібно було нічого, просто запозичили найменування своїх попередників. Давно проковтнув Луцьк села Красне, Теремно, Кічкарівку, Лідаву, Вишків, але й досі вони живуть у назвах міських мікрорайонів.«
Завокзальним» назвали у Луцьку і ринок поблизу автостанції. А втім із самого початку люди його нарекли «Варшавським». Чому саме так? Бо в кінці 1980-х років, коли він став до ладу, основну масу покупців і продавців тут становили польські «човники», які приїздили сюди, аби врятувати свої злоті від страшної інфляції. Ті часи давно минулися, а назва збереглась.З Луцьком пов
’язане ім’я видатної поетеси Лесі Українки, тут вона написала свій перший вірш «Надія». Тож не дивно, що одна із вулиць обласного центру носить її ім’я. Цікаво, що це вже не перша міська магістраль, удостоєна такої честі. Таку назву колись мали нинішні Ковельська, Богдана Хмельницького, Сенатора, а на початку 90-х років її перебрала частина колишньої Радянської. А втім, жодна з них ніяк не пов’язана з життям поетеси в Луцьку. Вулиця, де колись жила сім’я Косачів і якою бігала маленька Леся, зветься Кафедральною. Можна було б посміятися, але гріх.Немає нічого складнішого і відповідальнішого, як придумати ім
’я людині (кажуть, що це доля), селу, місту, вулиці. Легкість, із якою роблять це деякі політики та можновладці, насторожує. Бо назва вулиці, села, міста — це наша з вами історія, це коріння, яке живить могутнє дерево життя. Галина Воля, Гірка Полонка, Чаруків, Лаврів — які промовисті і милозвучні назви. Невже у когось вистачить розуму перейменувати ці волинські села? Так само, як і Дубову Корчму. Принаймні, коли її мешканців запитують: «Де ти живеш?» — вони з гордістю відповідають: «У Дубовій Корчмі». Тож шануймо людей, їхні традиції і пам’ять. Врятуй нас, розуме, від сверблячки надуманих назв.Волинська область.
На знімку: 1920-ті роки. Власник пив
’ярні в селі Дубова Корчма Іван Григорович Главінський (крайній праворуч) з друзями.
