Ворожіння на пороховій гущі

23 вересня 2006 року в Севастополі серед білого дня загинув хлопчик. У міліцейському зведенні причину трагедії було зазначено як «вибух невідомого предмета». Поспілкувавшися з очевидцями події — ровесниками загиблого, міліціонери припустили, що в багатті вибухнув патрон.

У 2005-му в районі Мекензієвих Гір (передмістя Севастополя) одна дитина загинула, двоє дістали тяжкі поранення — намагалися розібрати знайдений у лісопосадці снаряд.

Кількома роками раніше в інкерманських штольнях один школяр загинув, а декілька одержали тяжкі поранення через вибух снаряда, з якого на багатті намагалися виплавити вибухівку...

Люди гинуть за метал.Від нього ж...

Історія Севастополя — суцільні оборони та визволення. А отже, не дивно, що й у землі, і в навколишніх водах міста-героя залишилося стільки зброї і боєприпасів, що безробіття саперам не загрожує ще, мабуть, кілька десятиліть. Щоправда, гори безхазяйних смертоносних предметів тихенько тануть. Стараннями і офіційних структур, і «добровільних помічників».

Правоохоронці 2006 року неподалік Мекензієвих Гір знайшли схованку, де зберігалося 18 гранат, 52 патрони і мінометна міна. Усі свідчило про те, що хтось «добро» підготував до вивезення. В інкерманських штольнях постраждалі виплавляли начиння снаряда не заради забави. Заради бізнесу: хтось скуповував у хлопчаків, що прогулюють уроки, отриману у такий небезпечний спосіб вибухівку за ціною 7—10 гривень. Ставка значно вище була зроблена цілком дорослими і професійно підготовленими дядьками — колишніми військовими водолазами, які після скорочення армії і флоту вирішили піти в бізнес і створили підприємство, що займалося підводними роботами. Під час виконання одного із завдань водолази на дні моря знайшли предмет, котрий обіцяв, на їхню думку, гарний дохід. Припустивши, що знайшли гідроакустичний буй, підприємці завантажили знахідку на машину і через усе місто повезли на житловий масив, ближче до гаража одного з водолазів. Там, вирішили, зручніше буде видобувати кольоровий і дорогоцінний метали, що у таких виробах обов’язково є, і чимало. Під час розбирання стався вибух — дві людини загинули, третя дістала поранення. При огляді фахівці-сапери, не вагаючись, визначили, що це зовсім не буй, а німецька авіаційна донна неконтактна міна. Їх на початку війни було скинуто на Севастополь кілька десятків. Тільки тим, що поталанило, можна пояснити цей факт: спрацювала лише 200-грамова пастка, а основний заряд у 1050 кілограмів не здетонував. Інакше потерпілих було б десятки, а може, і сотні.

Щось аналогічне минулої весни знайшли поблизу входу в Севастопольський рибний морський порт. Достовірної інформації про предмет не вдалося одержати тому, що через сильну кородованість корпуса і наявність захисних пристроїв від знешкодження прийняли рішення підірвати його просто під водою. Севастопольські сапери мають досвід знешкодження магнітно-акустичних мін; мін із підривним пристроєм, що реагує на світло; гальваноударних зразка 1908 року; якірних зразка 1926 року; міни Уайтхеда...

У Севастополі щороку знаходять близько 1000 вибухонебезпечних предметів часів Другої світової війни, у т. ч. 20—30 підвищеної потужності — еквівалентом більш як 100 кг тротилу. Крім того, відомі десятки місць поховання боєприпасів часів першої і другої світових воєн (загалом, за оцінками експертів, у Чорному морі залишається незнешкодженими майже 20 тисяч вибухонебезпечних предметів, здебільшого мін).

За сімома печатками?

За оцінками фахівців-аналітиків, особливу небезпеку — і це має привернути увагу влади — становлять місця компактного зосередження зброї і вибухонебезпечних предметів. Хоча б ті само інкерманські штольні, що у роки Великої Вітчизняної були основним арсеналом Чорноморського флоту і Приморської армії. Документальних даних про кількість смертоносних предметів, що зберігаються там, в української сторони немає. Достовірною інформацією володіє Міністерство оборони Російської Федерації в особі Головного військово-морського архіву, але всі папери — під грифом «Таємно». Найобережніші оцінки українських фахівців: у штольнях зберігається не менш як три тисячі тонн боєприпасів. А скільки саме — не береться сказати ніхто.

Утім, головна небезпека виникає навіть не від конкретної цифри. Головне — в технічному стані цього інженерного спорудження: комунікації через вибух 1942 року порушені, є переміщення скельних виробок, нові руйнування тунелів і проходів. Після кількох трагедій, подібних тій, про яку згадувалося вище, було прийнято рішення входи у штольні заблокувати, підірвавши їх. Крім того, територію мали охороняти співробітники МНС.

Під час планових інспекторських перевірок у 2005—2006 рр. фахівці «Укроборонсервісу» виявили більш як сімдесят порожніх оболонок від артилерійських снарядів, з яких було «видобуто» понад 400 кілограмів вибухової речовини. Перевіряльники акцентували увагу на тому, що робота з виплавлення толу провадилася вже після консервації об’єкта і організації системи охорони.

У зоні особливої уваги

Проблемою утилізації боєприпасів стурбовані на найвищому рівні. 2001 року постановою Кабміну України № 75 було прийнято «Програму знешкодження вибухонебезпечних предметів, що залишилися з часів Другої світової війни в районі міст Севастополя і Керчі, на 2000—2005 рр.». На її реалізацію передбачалося витратити шість мільйонів гривень. За увесь час, відведений на виконання заходів програми, було виділено 16 відсотків передбачених фінансів. За ці гроші в інкерманських штольнях змогли прокласти два шурфи до місць залягання боєприпасів і утилізувати менше одного відсотка від загальної кількості вибухонебезпечних предметів, що зберігаються там.

У 2005 році Кабмін пролонгував термін дії документа і додав до обіцяних ще чотири мільйони гривень. Додав на папері. Насправді підрядник робіт з утилізації цього року одержав менше половини обіцяного. Гроші пішли на прокладання третього шурфу. Коштів на утилізацію боєприпасів поки що не виділяли.

У прямій видимості від інкерманських штолень, на протилежному березі Севастопольської бухти — в Георгіївській і Сухарній балках — у період з 1910 по 1950 рр. було побудовано більш як десять штолень для зберігання флотських боєприпасів. Під час війни вісім штолень було підірвано. Те, що було усередині, не здетонувало. Що саме не здетонувало, тепер не знає ніхто. Принаймні з українських профільних фахівців. Тих, хто припускає, що навіть слабкого землетрусу (Севастополь розташований у зоні підвищеної сейсмічної активності) достатньо для того, щоб джина випустити з пляшки (у нашому варіанті — зі штольні). Що майже напевно спровокує руйнування і вибухи на діючому арсеналі Чорноморського флоту РФ, флотській нафтобазі й інших розташованих поблизу об’єктах. Спільна робота українських і російських фахівців з утилізації боєприпасів, що відслужили свій термін, провадиться силами підприємства «НСА Альфа» (Росія) і української корпорації «Співдружність» на потужностях «НСА Альфа» згідно з міждержавними угодами. За час співробітництва утилізовано близько 1 000 тонн, що становить 1 відсоток від необхідного. Нескладно підрахувати, що хоча б у цій царині україно-російське співробітництво триватиме не менш як сторіччя.

У підземних штольнях і на відкритих майданчиках у Севастополі й поблизу міста зберігається більше 150 тисяч тонн ракетних, мінно-торпедних, артилерійських і стрілецьких боєприпасів. Термін придатності переважної більшості цього добра давно вичерпаний.

Лише Військово-Морські сили України мають більш як 700 умовних вагонів боєприпасів і 500 вагонів мінно-торпедного озброєння, що підлягає утилізації. Запаси простроченого арсеналу ЧФ РФ значно вищі.

Небезпечніше гір можуть бути лише Мекензієві Гори

У вищезгаданій програмі було передбачено виділення 3,5 мільйона гривень на проведення розмінування «місць неглибокого залягання боєприпасів у районі Мекензієвих Гір». Особливу небезпеку цієї ділянки фахівці визначають у тому, що вибухонебезпечні предмети тут розкидані на території в 500 га в лісовому масиві. Таку територію фізично неможливо убезпечити від відвідування «диких» видобувачів ВР: злочинців, терористів, екстремістів. З цією простою думкою погоджуються всі, але... на роботи з розмінування ділянки за всі роки дії програми не виділено жодної копійки. Можливо тому, що не визначено навіть, а хто, власне, повинен цією роботою займатися.

А де вихід?

Найпростіший, звичайно, — фінансувати хоча б уже прийняту «Програму знищення вибухонебезпечних предметів, що залишилися з часів Другої світової війни, у районі міст Севастополя і Керчі, на 2000—2005 рр.» у повному обсязі. Це допоможе вирішити хоча б частину, але значну, проблеми забезпечення безпеки життєдіяльності людини в Севастополі.

На міждержавному рівні урядам України і Росії необхідно прийняти документи із спільного створення спецпотужностей з утилізації прострочених арсеналів ЗС України і ЧФ Росії й участі російської сторони у програмі знешкодження вибухонебезпечних предметів, що реалізується Україною, у тому числі і в місцях базування частин ЧФ РФ. Визначити механізми, способи, форми і участь кожної зі сторін з реагування на можливі надзвичайні ситуації і ліквідації їх наслідків у Севастополі і Феодосії — пунктах базування ЧФ РФ. Нарешті, можна було б попросити допомоги в міжнародного співтовариства. Наприклад, в ООН. Чи в інших міжнародних профільних організацій.

Севастополь.