Вони всі — пацієнти!

З ініціативи ВООЗ цього року вшановують героїв охорони здоров’я. Таких знайшли і ми в київській туберкульозній лікарні №1.

Цій медичній установі далеко до європейських стандартів. Але вона дуже затребувана не тільки в столиці, а й в Україні. Тут живуть і лікуються пацієнти практично з усіх регіонів країни. А начмед Світлана Павленко разом з усім персоналом лікарні з грудня минулого року працює тут... нелегально. Тубстаціонар не має ліцензії МОЗ. Одержання її загальмувала санепідемстанція.

Утім, і нас шокувало побачене. Облуплені стіни, чорні стелі, жалюгідні палати. Про катастрофічний стан лікарні першими на повний голос заговорила Всеукраїнська рада захисту прав і безпеки пацієнтів. Нині діяльність туберкульозної лікарні обіцяють знову легалізувати і зробити ремонт.

В очікуванні змін стаціонар продовжує лікувати хворих і задихатися. Не тільки від кашлю. Тут витає задушлива суміш медикаментів, тютюнового диму і... перегару. Контингент специфічний: бомжі з усієї України, наркомани, алкоголіки, «неблагополучні». Є навіть темношкірий мігрант. Дивлячись на них, розумієш: туберкульоз — таки справді соціальна хвороба.

— Ми до всіх ставимося однаково, — каже старша сестра лікарні Наталія Трофимова. — Вони для нас — пацієнти.

Наталія Іванівна працює у фтизіатрії з 1979 року. Надивилася всякого. І кримінальних розборок, бійок, «нестатутних відносин». Каже, вигнати з відділення можуть за порушення внутрішнього режиму. Простіше кажучи — за пиятику, бійку... і навіть сексуальне домагання.

Запитую: чи не страшно тут працювати? Адже багато лежать з відкритою формою туберкульозу — мікробактерія передається повітряно-крапельним шляхом. Співрозмовниця каже, що вже не замислюється про небезпеку. Правда, троє з її колег усе-таки занедужали. Але на те були об’єктивні причини — ослаблений організм, стрес, сімейне горе. Фтизіатри кажуть, що останнім часом хворіють і благополучні люди.

Тільки на ентузіазмі і клятві Гіппократа працює тут медперсонал. Щоправда, отримують 30% надбавки до зарплати «за шкідливість» і можуть, маючи 25 років стажу, вийти на пенсію. Але сьогодні кадрів не бракує. Медсестра Тетяна Маркуця сама попросилася працювати у відділення. Щоб не втрачати кваліфікацію.

Ярослав Коновалів — киянин. Лікується з 1994 року. Зрозумів, що занедужав, коли повернувся після відсидки. Відтоді періодично проходить курс у стаціонарі. Каже, що дуже хоче одужати.

Таке бажання є не в усіх. Дехто приходить сюди перезимувати і попоїсти. Саме лікування їх не цікавить. Годують тут добре, з м’ясом — на 11 грн. за день. Лікують — на 22 грн. А слухняних пацієнтів преміюють безплатними продуктовими пайками.

За словами старшої сестри, медикаментами їх повинні забезпечувати відповідно до Національної програми. Але ці поставки нерегулярні. А збою в лікуванні бути не повинно.

Недавно Президент України схвалив зміни до законодавства, пов’язані з «посиленням боротьби» з туберкульозом. Вони передбачають дозвіл примусової госпіталізації. Як це буде насправді, лікарі поки що не знають... Стаціонар і без того переповнений.