Молоде подружжя з Рівного, Сергій та Марина Жигалюки, прихистило та виростило чи не найбільшу в Україні ігуану — міні-копію колишніх ящурів і динозаврів. Ігуани в Україні — рідкість. Ці великі дикобразні ящірки зустрічаються у Центральній та Південній Америці. Їхня стихія — ліс, пустеля, гори, деякі види ведуть навіть напівводний спосіб життя. Впіймати їх дуже важко, адже міні-динозаври, як їх охрестили у народі, здатні розвивати колосальну швидкість і водночас — миттєво реагувати на ймовірну загрозу. В Україні ігуан можна побачити переважно в зоопарках. Однак останнім часом вони дедалі частіше стають об’єктами приватних зооколекцій. Багаті новоукраїнці привозять їх із-за кордону як живі подарунки, причому доволі дорогі, адже дитя породистої ігуани оцінюється не менш як у тисячу доларів.

Що стосується Цезаря — ігуани, яка стала мешканкою квартири Жигалюків, то в нього зовсім інша доля. В одному з виводків було двоє доволі кволих ігуаненят. «Якщо хочеш, забирай їх до себе, все одно пропадуть», — сказали друзі Сергієві Жигалюку, котрий, до речі, до живої природи має безпосередній стосунок — працює заступником директора Рівненської філії Інституту епізоотології Української академії аграрних наук. Сергій узяв бідолах і заповзято почав їх лікувати. Ігуаненята вижили, підростали. Але якось обидва самці щось не поділили між собою і зчинили таку баталію, яку навіть господар не зміг втихомирити. У результаті один агресор залишився без хвоста, а другий — без щелепи, яку супротивник буквально вирвав живцем. Ця травма, на жаль, виявилася смертельною...

Залишившись одинаком, безхвостий Цезар відчув себе справжнім господарем у вольєрі. До нього без остраху підходить хіба що Сергій. Та й то, коли бере на руки, вдягає рукавиці. Бо Цезар своїми довгими кігтями може не просто подряпати, а вирвати шматок тіла.

— До мене, дружини Марини та доньки Насті він уже звик, — розповідає Сергій Жигалюк, прихильність до тварин у якого передалася від батьків — знаних на Рівненщині педагогів. — А от на гостей реагує з обуренням — шипить, надимає черево, очі наливаються кров’ю. Коли хтось не сподобається, навіть кидається на людину. Така звірюка може бути в хаті справжнім сторожем — нікого не впустить на обійстя. Але насамперед це краса, це екзотика, це радість для душі. Нині Цезар (навіть безхвостий) досяг півтораметрової довжини і, за словами Сергія Жигалюка, може претендувати на звання найбільшої української ігуани. Натомість його подруга Сара, яку недавно придбали Жигалюки, ще зовсім юна — їй лише два роки. Загалом же ці травоїдні ящірки можуть прожити навіть чотири десятки років. Зараз і Цезар, і Сара не спиняються у своєму рості. А господарі не шкодують для них різноманітних продуктів.

— Звичайно, ми не можемо забезпечити своїх улюбленців південноамериканськими харчами, — каже Марина Жигалюк. — Годуємо тим, що росте у нас, в Україні. До того ж ігуани неперебірливі в їжі. Але і в них є свої улюблені ласощі. Сара, приміром, дуже полюбляє яблука, а Цезар — кавуни. Справжніми ласощами для ігуан є домашній сир.

Євген ЦИМБАЛЮК,Олександра ЮРКОВА.

Рівне.