Коли адреса — не дім, а вулиця

Перший досвід життя на вулиці більшість дітей із неблагополучних родин отримують у сім—дев’ять років. Для частини з них безпритульність починається уже в п’ять років. Активісти неурядової організації «М.Арт.І.Н.-Клуб» із Макіївки провели детальне опитування «дітей вулиці» у своєму місті, намагаючись з’ясувати реалії їх життя, проблеми та сподівання.

Як розповіла керівник організації Вікторія Федотова, три чверті опитаних стверджують, що у них є сім’я, у переважної більшості підлітків є брати і сестри. 73 відсотки з них говорили, що є мати, половина має батька або вітчима. Однак в реальності такі сім’ї важко назвати повноцінними. Показово, що на запитання: «Де зараз мешкає твоя сім’я?» — найчастіше діти відповідали: «Вдома». Чітко знають, за якою адресою знаходиться їхня родина, лише чверть підлітків. П’ята частина не знає або відмовилася давати відповідь, інші відповідали, що їхні рідні в тюрмі, на заробітках або мешкають у родичів.

У рідній сім’ї пересічного макіївського безпритульного, як правило, вживають алкоголь, а то й наркотики. Горілку чи «травку» діти часто вперше пробують удома. А на вулиці лише розширюють коло смаків: «ефект», «болтушка», «первентин», «колдак» тощо. Половина «дітей вулиці» купує алкоголь чи наркотики на зароблені або випрошені гроші.

Більш як половина опитаних дітей знає, що таке залишатися без харчів один-два дні. Задля отримання їжі безпритульні допомагають дорослим, збирають метал, продають речі, дрова, ідуть поїсти додому, жебракують. Одяг отримують від людей, родичів, купують у «секонд-хендах», іноді знаходять. Громадські активісти з’ясували, що 70 відсотків підлітків мають чистий випраний одяг. Рідко змінюють його 40 відсотків, а 60 відсотків переодягаються бодай раз на тиждень. Взагалі не мають білизни або не носять її 20 відсотків опитаних.

Щодо гігієни. Влітку легше: можна купатися у водоймах. Узимку безпритульні миються у родичів, батьків, друзів або не миються зовсім. Діти знають, що гігієна потрібна, щоб бути чистими (43 відсотки), не хворіти (23 відсотки), не мати сморіду (13 відсотків). Половина опитаних не чистять зуби, а третина — не обрізають нігті. Проте більшість хлопців і дівчат вважають, що у них гарне здоров’я, а 10 відсотків стверджують, що не хворіли ніколи. Середня частота захворюваності — один-два рази на рік. Найпоширеніші хвороби — застуда та педикульоз, є окремі випадки венеричних захворювань, жовтяниці, вітряної віспи, обмороження, травм тощо.

Розповідаючи про мотиви, які спонукають жити на вулиці, діти говорили про жагу гуляти або приклад друзів, складні стосунки з батьками, алкоголь, потребу в грошах, смерть батьків. Траплялися і такі відповіді: «вигнали з дому», «загубили батьки». Підлітки швидко звикають до такого вільного способу життя, і повернутися додому їм важко. Хіба що аби відіспатися в теплі, поїсти й помитися. Здебільшого макіївські «гавроші» бувають у сім’ї раз на тиждень або частіше. Втім, чверть із них була вдома востаннє рік і більше тому.

70 відсотків «вуличних» хлопців і дівчаток не відвідують школу, 30 відсотків ходять час від часу. Але майже всі стверджують, що вміють читати і писати: «трошечки». Половина навіть пригадала ім’я і по батькові вчителя. І хоча спогади про навчання були здебільшого позитивні або нейтральні, повертатися до школи хочуть лише 36 відсотків дітей. Ті, хто хоче продовжити освіту, говорили, що прагнуть «стати освіченими», «отримати роботу». Деякі підлітки казали, що в них немає взуття та одягу для школи. Одна дитина пояснила просто: «Там добре».

— Як свідчать результати дослідження, безпритульні діти переважно мають місце проживання, але перебувають на вулиці через байдуже ставлення рідних до їхнього виховання, через психічні та фізичні розлади батьків, через злидні тощо, — відзначила Вікторія Федотова. — Зростання матеріального добробуту населення в цілому, розвиток системи соціальної допомоги та підвищення правової відповідальності в суспільстві сприятимуть зменшенню кількості «дітей вулиці».