Медицина чи комерція?

Важко знаходити слова, щоб без емоцій написати про медицину, яка називається приватною (і має забезпечувати високий рівень діагностики й лікування, не лімітований браком державних коштів). З нею, приватною, ми зіткнулися «лоб в лоб», і наслідки були катастрофічними.

Пишемо після тривалого мовчання. Трудовий шлях кожен із нас починав у лікувальній медицині. З власного досвіду знаємо, якими несправедливими до лікарів можуть бути рідні людини, що померла. Але запевняємо шановних читачів: ми не прагнемо притлумити своє горе пошуком вигаданих винуватців.

ХРОНІКА ПОДІЇ

Хвороба розпочалася з миготливої аритмії серця (успадкованої сином від нас обох). Дві бригади швидкої допомоги — спочатку загальна, далі кардіологічна — напад аритмії швидко зняли. Натомість з’явилися ознаки патології в черевній порожнині. Загальний стан хворого лишався задовільним. Ми хотіли провести обстеження — швидко і в комфортних умовах. Для шпиталізації викликали карету приватної фірми «М» (до речі, її «високі медичні досягнення» широко рекламують на кількох телеканалах).

Це сталося 10 серпня, і цей крок був фатальним. На 12 серпня з’ясувалося, що йдеться про гостре запалення підшлункової залози (панкреатит) з тяжким перебігом хвороби. Нам сказали, що сьогодні таку патологію лікують без операції, а лікування триватиме кілька місяців. Нам говорили про це і раз, і два, і десять — говорили палатний лікар, чергові лікарі і, головне, консультант «М» професор О. Б. Стан хворого погіршувався; в реанімаційному блоці його перевели на медикаментозний сон і кероване дихання.

Далі писатимемо лише про три головні моменти.

ПЕРШИЙ ЕПІЗОД

Звертаємося до професора-консультанта: «О. Б., ми високо цінуємо ваші знання і досвід, але стан хворого погіршується. На наше прохання професор К. готовий негайно приїхати для участі в консиліумі і вирішенні питання про операцію...» Пан Б. відповідає буквально так: «Ви маєте право привезти сюди кого завгодно, але мені ніхто не потрібен», — і повертається до нас спиною. Для довідки: консиліум — це нарада двох чи кількох лікарів про розв’язання проблем, пов’язаних з діагнозом та лікуванням пацієнта. Але без згоди господарів лікарі в гості не ходять, і консиліум з участю професора К. не відбувся. Зауважимо принагідно, що він «не хто завгодно», а відомий фахівець із провідного в Україні НДІ хірургії.

ДРУГИЙ ЕПІЗОД

15 серпня стан хворого ще більше погіршився: спостерігаються ознаки перитоніту (запалення очеревини); кожний третьокурсник знає — це те, що є найгіршим. На наше прохання до «М» приїжджає доцент В., який має за плечима багаторічний досвід роботи на одній з хірургічних кафедр Київського медичного університету. Попередивши, що стан критичний, а гарантій нема, доцент В. пропонує особисто прооперувати хворого — дати йому останній шанс. Починається півторагодинна суєта, телефонні дзвінки туди і сюди, зрештою — резолюція: директор фірми забороняє проведення операції на базі «М». Витрачається дорогоцінний час на пошуки клініки, яка готова прийняти такого хворого; на пошуки хірургів, готових разом із доцентом В. провести операцію (серпень — пора відпусток). Витрачається час на підготовку реанімобіля для перевезення хворого; його стан такий, що будь-яке додаткове навантаження зменшує шанси на одужання. Десь близько 13-ї години наш син рушає в свою передостанню подорож — із Мінського масиву на бульвар Шевченка. Вночі з 15 на 16 серпня настає смерть.

О 10-й ранку з «М» зателефонували до нашої невістки (яка під час госпіталізації підписувала угоду з фірмою) і нагадали, що — крім сплачених уже 27 700 (двадцяти семи тисяч семисот) гривень — вдова заборгувала їм ще 4600...

Хай Бог вас боронить, шановні читачі, від того, чим був для нашої родини

ТРЕТІЙ ЕПІЗОД, — розмова з прозектором, який провів посмертне дослідження. Колега розповідає про те, що можна слухати, лише задерев’янівши і затиснувши зуби. Наостанок знизує плечима: хворого могла врятувати лише вчасна операція; шанси були 50 на 50, але з кожним днем і кожною годиною вони падали.

Прости нас, сину, що не зуміли тебе вберегти.

НАШІ ЗАПИТАННЯ

З очевидних причин прозектор бачить і знає те, чого не можуть бачити і знати медики біля ліжка хворого. Але! Розмови в «М» про виключно консервативне лікування (упродовж кількох місяців), про «закордон», який давно відмовився від операцій в разі гострого панкреатиту, м’яко кажучи, не є правдою. Достатньо зазирнути в Інтернет (чи просто піти в бібліотеку), щоб переконатися: в багатьох випадках оперативне втручання (лапаротомія) лишається актуальним. Перепрошуємо читачів за спеціальну цитату, але йдеться про досвід лікування п’яти тисяч хворих на панкреатит у І Московській медичній академії ім. Сєченова: «Тяжелое течение болезни, сопровождающееся нарастающей интоксикацией, признаками угнетения иммунитета, а также прогрессирующей полиорганной недостаточностью, является показанием к ранним (1—3-и сутки от начала заболевания) и отсроченным (5—7-е сутки) оперативным вмешательствам» (Хирургия, 2003, № 3, с. 50—54). Зрештою, така лікувальна стратегія передбачена і нормативними документами, зокрема, «Стандартами діагностики і лікування гострого панкреатиту», затвердженими МОЗ України.

Ми розуміємо, що проф. Б. не мав наміру свідомо заподіяти зло нашому синові, проте запитуємо: «Колего, на чому тримається ваше переконання в тому, що лікування завжди мусить бути тільки безопераційним? Гаразд, ви можете мати власну думку з цього приводу (в медицині таке — не виняток), але чому ви відмовилися від консиліуму, від розмови з представником іншої хірургічної школи?» Не стверджуємо, лише висловлюємо сумнів: чи не йдеться про те, що довготривале лікування вигідніше з комерційної точки зору?

Так само є в нас запитання і до директора фірми «М» І. С.: «Колего, чому ви не відреагували на надзвичайну подію в клініці? Чому 15 серпня не прийшли в хірургічне відділення, щоб з’ясувати ситуацію на місці, — до речі, разом із професором Б., який того дня випарувався, як камфора?» Не стверджуємо, але висловлюємо сумнів: чи не йдеться про те, що фірма хотіла позбутися важкого пацієнта, смерть якого завдала б шкоди її комерційному іміджу?

Взаємодія «лікар—пацієнт» ризикована для обох сторін. Ризик лікарського фаху полягає, наприклад, у нетиповому перебігу хвороби (що перешкоджає її діагностиці), в підвищеній індивідуальній чутливості пацієнта до медикаментів (що може звести нанівець лікувальні зусилля). В енциклопедії можемо прочитати про хірурга С. Коломніна (Санкт-Петербург), який, «потеряв больную от применения кокаина при местной анестезии и считая эту смерть результатом своей ошибки, покончил с собой (1886)». Якщо йдеться про пацієнта, то для нього ризики самою хворобою можуть поєднуватися із браком знань, досвіду чи недбалістю лікаря, а також комерціалізацією медицини. Ще раз запитуємо: чим — крім життя пацієнта — ризикували професор Б. і фірма «М.», відмовляючись від консиліуму? Якщо йдеться про гроші, то в переліку послуг приватної фірми чітко записано, що консультація хірурга (доктора медицини) коштує 399 грн., і це були б наші витрати. Якщо говорити про такі некомерційні поняття, як лікарська етика і просто совість, то це фірма повинна була б нам запропонувати проведення консиліуму.

У статті «Уколи — в асортименті» в одній з українських газет прочитали, що І. С. незадоволений тим, що в Україні приватна медицина згадується в Законі «Про захист прав споживачів». «По суті, нас прирівнюють до пралень або ремонтних майстерень», — обурюється директор «М». — Більш того, держава просто знущається з пацієнтів — ми не можемо надавати їм необхідний обсяг медичної допомоги». Он як... Не маю наміру захищати закони. Але якщо йдеться про державу, то вона, ПО-ПЕРШЕ, не контролює вартість послуг у приватних клініках; ПО-ДРУГЕ, не обмежує рівень їх рентабельності; ПО-ТРЕТЄ, не контролює якість їх роботи (після одержання ліцензії від Міністерства охорони здоров’я єдиною державною установою, з якою мають справу «приватники», є податкова інспекція). І останнє. О. Б. не є співробітником фірми, і формально ми не можемо мати до нього претензій. І. С., з яким підписано угоду, особисто до лікування нашого сина не причетний. Хто відповість за те, що сталося?

Ганна ВОЙТЕНКО,лікар, заслужений працівник соціального забезпечення;Володимир ВОЙТЕНКО,доктор медицини, професор, лауреат Державної премії України.

Від редакції.

Відповіді на ці запитання цікавлять і «Голос України». Тим паче що Олександр Войтенко — не єдина жертва «кваліфікованої» приватної медицини. На неї, можливо, і не за таких трагічних обставин, нарікає чимало пацієнтів та їхніх родичів. У редакції є повна назва фірми та прізвища згаданих тут дійових осіб. Сподіваємося, ця історія приверне увагу адресатів, зазначених перед назвою матеріалу.