Як тишком-нишком передають під комерційну забудову приватні ділянки, на яких кияни мешкають десятиліттями

...Кожен з нас будував та облаштовував свої оселі сам і за власні кошти, при цьому ніхто не створював нам умов для проживання і ніхто не думав, що ми мешканці столиці. Про нас і територію, на якій ми живемо, згадали, коли тільки з’явились великі гроші за нове житло, яке можна збудувати на березі Дніпра, а нас вивезти за межі Києва, не думаючи про те, що ми корінні кияни і ці землі дістались нам від наших дідів та прадідів. Рішення готувалось урозріз з генеральним планом забудови м. Києва на період до 2020 року, у відповідності до якого зазначена територія не передбачалася під багатоповерхову забудову, та постановою № 35 від 05.03.92 р.

Ми звертаємось до Верховної Ради з проханням захистити нас від свавілля, попрання наших прав ТОВ «Академ-Клуб»...

Мешканці, які не бажають залишати свої землі (усього 233 підписи). 11 мікрорайон житлового масиву Позняки Західні (с. Осокорки) в Дарницькому районі м. Києва.

Вас ще офіційно не повідомили, що ваша персональна, єдинокровна дружина від сьогодні і назавжди ночує вже з чужим дядьком? А телеграмою не сповіщали, що цей дядько рекомендує вам пакувати бебехи і йти в прийми, скажімо, на житловий масив Червоний Хутір? Або йти взагалі... к бісу з дніпровського пляжу. А рекомендованим листом не радували? Мовляв, так і так, «земельна ділянка, яка знаходиться у вашій приватній власності, підлягає викупу». Тут навіть до ворожки не ходи, покупець, звісно, чужий дядько. У нашому сердечному випадку він — це товариство з обмеженою відповідальністю «Академ-Клуб». Коли ви думаєте, що в цьому клубі самі академіки, помиляєтеся знову. Це звичайні собі дядьки, відомі, мабуть, дуже вузькому колу обмежених, що строчать любовні листи приблизно такого змісту:

«Згідно з п.2 ст.146 Земельного кодексу України, Київська міська рада попереджує Вас про те, що у відповідності до рішення Київської міської ради № 827/3402 від 19.07.2005 року територія 11-го мікрорайону житлового масиву Позняки Західні (с. Осокорки) у Дарницькому районі м. Києва підлягає комплексній забудові та благоустрою території з відселенням мешканців, облаштуванням водно-ландшафтної зони і парку для суспільних потреб, у зв’язку з чим земельна ділянка, яка знаходиться у Вашій приватній власності, підлягає викупу з вирішенням майново-правових питань в повному обсязі відповідно до законодавства.

Повіреним Київської міської ради в даному питанні є Товариство з обмеженою відповідальністю «Академ-Клуб», що діє від імені Київської міської ради у відповідності до рішення Київської міської ради від 19.07.2005 р. № 827/3402, договору доручення від 19.07.2005 р. та довіреності від 09.08.2005 року № 225-КР-736.

За дорученням Київради від 09.08.05 р. № 5-КР-736 Генеральний директор ТОВ «Академ-Клуб» В. Стіпахно».

Що мене особисто зігріває, так це трепетні рядки «у повному обсязі» і «відповідно до законодавства»! Знаєте, хотілося б справді від дядьків (даруйте, батьків міста) отримати свідчення: за які такі гарні брови ці обмежені відповідальністю «академіки» здобули право першої ночі з мешканцями Позняків Західних? Невже був конкурс «Міс територія 11-го мікрорайону», а вся архітектурна громада міста, вкупі з потенційними інвесторами, проспала?!

І взагалі, покажіть хоча б один його, Стіпахна, будівельно-інвестиційний шедевр, який би тішив серця киян і приїжджих. А воно ж, кляте, наче камінь. Воно, як і розум, ніяк не второпає, чому Київрада делегує саме йому, клубу, «комплексно» гніздитися саме на приватних ділянках осокорян, котрі мешкають тут по 50—60 років, а то й споконвіку? Ба поруч же, на белебні, пустирищах виростають, наче дурман-зілля, купи автомагазинів?!

Ні, ви отак чесно, без намиву піску в очі, дайте відповідь «у повному обсязі». Чому вважається, що «Академ-Клуб» на чолі зі Стіпахном має більше прав будувати на людських дворищах, ніж самі господарі? Багато хто з них тут, на березі Дніпра, народився, кохався, дітей виплекав.

Зауважте, на березі ріки вікують у гармонії з природою: без газу, тепла, телефону. Звичайно, з милим і в курені рай. Тому багато від міської влади у свій час осокоряни не просили, лише дозволу — папірця на осучаснення своїх осель. Мовляв, дозвольте нам на наші ж кровні, своїми силами перебудувати дерев’яну, повоєнну хатинку-рай на цегляний будинок. Згадала баба, як дівкою була, — скрушно хитають головами осокоряни. Роки вбивалися на цей «дозвільний» маршрут — Осокорки—Хрещатик. Влада кивала і киває на «Київпроект», той на Київгенплан і на Головне управління архітектури. І отак по колу.

Ні, ви чесно, без дурних, дайте відповідь «у повному обсязі»: чому отой донжуанистий Київгенплан будувати хмарочоси для мільйонерів у Маріїнському парку (місце суспільної потреби!) дозволяє?! На озері Тельбин (замість спортивних майданчиків і кортів для загального користування) дозволяє?! А от осокорянам на їхніх же приватних дворищах оновити оселю вже зась! Завертай голоблі! І от коли ці бідолахи й досі бродять у цьому любовному трикутнику: влада—Київпроект—Головне управління архітектури, — сподіваючись на своє ж і гарантоване «відповідно до законодавства», «академіки» вже тут як тут, на березі Дніпра, з повним пакетом документів і «делегованим правом женихання» — викупу земельки і всього майна... Вони, на ходу застібаючи штани, рапортують Київраді:

«На цей час опрацьовано 70% населення забудови...» І майже всі мешканці сплять і бачать себе в інших районах міста. А то й узагалі за 40 кілометрів від Києва...

Ага, були б у чорта роги — і там, мабуть, ми б побачили веселих і щасливих, за версією «академіків», осокорян. Тільки, вибачте, якого ж тоді біса ці щасливчики шлють в усі інстанції, включаючи Верховну Раду та газету «Голос України», листи з єдиним проханням: порятувати їх від гвалтування таким інвестором? І підписів там, під листами — справжні академіки лічити втомляться! От і виходить: без осокорян осокорян женили. І до того ж у два етапи. Ось він, «весільний розклад», від «Академ-Клубу»:

«Перший етап — будівництво стартових житлових будинків для переселення мешканців ветхої малоповерхової забудови садибного типу;

другий етап — будівництво об’єктів суспільно-громадського призначення та комерційного житла на звільненій від існуючих споруд земельній ділянці».

«Гвалтують! — криком кричать потенційні «звільнені від своїх існуючих споруд». — Яке відношення має ваше комерційне житло до «суспільних потреб?» Відповідно до законодавства, яке так поважають академічні дядьки, зокрема у статті 146 Земельного кодексу України (ЗКУ), викарбувано усі сім (!) випадків, коли земля може бути викуплена для отих самих суспільних потреб. Там ідеться про дороги, мости, але ні слова ні півслова про викуп земель під «комплексну забудову та благоустрій території»!

Тут у «звільнених» від приватної власності знову ж таки виникає запитання. Їм, осокорянам, так «комплексно» запудрювали мізки, щоб хтось із отих, обмежених відповідальністю, «благоустроїв» свою персональну кишеню?

І, нарешті, відповідно до частини третьої статті 146 ЗКУ викуп земельної ділянки проводиться за згодою її власника! Тобто потрібна згода усіх, навіть пенсіонерок-бабусь, яких першими почали «колошматити» академічні дядьки. Вони ж бо впевнені: любов зла!.. І вперто засипають об’єкт свого захоплення відписками. Приблизно такими: «Виходячи з аналізу 70% населення території забудови, можна зробити висновок, що при організації постійної роботи з мешканцями на місцях та наявності різноманітних варіантів відшкодування збитків населенню, питання майново-правових відносин щодо викупу майна населення можуть бути вирішені протягом календарного року, враховуючи вирішення питань з частиною населення, що на цей час мають заперечення та невизначеності».

Підсумуємо ж їхніми словами: «виходячи з аналізу», ця любовна історія предмет розгляду медустанови, а не Київради!.. Бо на «місцях організації постійної роботи з мешканцями» чути не любовні зітхання, а лише «різноманітні варіанти» лайок. Це волають осокоряни! Чого вони хочуть? А щоб їх залишили в спокої. Бажано не лише на один календарний рік, а назовсім!

Дядькам-батькам міста, дядькам-академікам, котрі «на цей час іще мають заперечення та невизначеності», радимо на сон грядущий читати Конституцію. Там є стаття про непорушне право приватної власності. Хоча, як то кажуть, академічного і горбатого...

...А вас ще офіційно не повідомляли, що чужий і горбатий сьогодні ночуватиме у вас?!

КОМЕНТАР ЮРИСТА

Редакція звернулася по коментар до незаангажованої юридичної організації, яка має чималий досвід у розплутуванні земельних справ. Слово Олексію Золотову, адвокатові столичної юридичної фірми «Ілляшев та партнери»:

1. Ст.41 Конституції України передбачає, що право приватної власності є непорушним, і ніхто не може бути позбавлений його протиправно. Ця ж стаття наголошує, що примусове відчуження приватної власності з мотивів суспільної необхідності може застосовуватись ЯК ВИНЯТОК. В чому полягає винятковість даної конкретної ситуації, яка змушує позбавляти землі її власників, з рішення Київської міської ради незрозуміло.

2. Викликає сумнів віднесення «комплексної забудови та благоустрою території» (саме таке формулювання фігурує в рішенні Київміськради) до суспільних потреб, для яких Земельний кодекс передбачає можливість викупу ділянок. Стаття 146 кодексу містить вичерпний перелік випадків, коли земля може бути викуплена для суспільних потреб, — таких випадків 7. У цьому разі немає ані слова про викуп земель під комплексну забудову та благоустрій території. Таким чином, є деякі підстави сумніватися в законності винесеного Київміськрадою рішення.

3. Згідно з частиною 3 статті 146 Земельного кодексу, викуп земельної ділянки проводиться за згодою її власника. Якщо ж він не згоден, то, згідно з частиною 4 тієї ж статті, питання вирішується в судовому порядку. Отже, коли згоди немає, викуп не може бути здійснений рішенням Київської міської ради, а тільки рішенням судовим.