З 16 років я чесно заробляв на своє життя, чужого не брав (вистачало свого). Допомагав рідним і близьким. У свої 22 роки був цілковито самостійною людиною. Та побачив красиву машину і не стримався...
Тепер перебуваю під вартою у СІЗО. Через власну дурість втрачу кращі роки свого життя. Я не зробив нічого жахливого: нікого не убив, не зґвалтував. Тільки проїхав на чужому автомобілі. А наслідок — десять років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Вийду я вже іншою людиною, все втратить сенс. Не дочекаються мене мої старенькі, а син, який незабаром народиться, іншого називатиме татом. Десять років — це нескінченність. Душа болить через розлуку з рідними.
Чому в Конституції написано:
«Немає нічого дорожче, ніж життя людини», але машина цінується дорожче, ніж десять років життя людини? За вбивство засуджують на сім років, а за крадіжку — на десять. Де ж правда?Я пишу ці рядки, щоб молоді люди, прочитавши їх, змогли вчасно зупинитися і не зробити подібних помилок. Занадто висока плата за дурість.
Донецьк.
