— Як сталося, що й район добре знаю, і з людьми знайома, можу про кожного місцевого рукодільника розповісти, а такого дива не бачила?! — ахнула колишній секретар Кам’янець-Подільської районної ради Лідія Скидан, спинившись біля виставки вишиваних ікон, портретів, панно та рушників, створених Ганною Герасименко з села Подільське.

— Мої роботи є у США, Італії, Іспанії, Росії, — розповіла майстриня. — Як у пісні співається, згорточок полотна беруть у мене на чужину ті, хто надовго, а то й навік залишає рідну землю. А тут, дома, ще, слава Богу, не перевелися руки, які голку тримати вміють. Українська жінка без рушника — не господиня. І мене, пенсіонерку, попросили навчити дівчаток вишивати: тепер гурток веду.

Ганна Федорівна Герасименко (на знімку) працювала вчителькою української мови та літератури. Їй близьке народознавство: про гаптовані обереги вона знає стільки, що могла б в академіки вибитися. Але доля не жалувала. Довелося попрацювати в різних куточках країни. Подолянка стала своєю і в Сторожинці, і на Житомирщині. І всюди люди шанували її за привітність і працелюбність. Тільки особиста доля не складалася. Трійко діток народила, та ростити їх довелося без батька.

Повернулася Ганна Федорівна до рідного Кам’янецького краю, попросилася на роботу в школу у селі Подільське. Будуватися, господарювати і дітей на ноги ставити — все довелося самій. А ще і книжку прочитати треба, бо ж учителька. Де брався час для візерунків на полотні? — сама дивувалася. Але день без голки та заполочі робив її наче хворою. Вишивала і мріяла про щастя своїх діточок, про злагоду в їхніх родинах та щебетливих онуків.

Недарма кажуть, що вишивка — то велика магія. Ганна Федорівна вишила своїм дітям добру долю. Живуть вони всі тепер окремо від матері і приносять їй лише втіху. Коли захворіла — віддала їм корову і свиней. «А я без роботи не буду, з голкою лишаюся», — пожартувала. Ось внучка вже другий курс університету закінчила, почала заміж збиратися — час рушники й долю вишивати.

Її шиття наповнене особливим змістом ще й тому, що кохається в українській поезії та літературі. Портрети Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка ніби мальовані тонким чутливим пензлем, а панно з рядками їх творів дихають духовністю та вірою в невмирущість нації. Іскриться гумор у жартівливих рушниках із Грицем, Одаркою та Карасем. Україна стане щасливою, вірить Ганна Федорівна, коли матері самі мережитимуть долю нового покоління. Це неважко.

Хмельницька область.