Упав останній жовтий лист з кленового плеча.
Осінній прохолодний день оповила печаль.
Кудись від нас втікає час, кудись йдемо і ми,
А під ногами палахтять багряні килими.
Ти погамуй неспокій мій у цю непевну мить,
Не дай душі ясний вогонь в печалі утопить.
Навіщо думать про сумне, коли йдемо удвох.
А що попереду у нас — про те лиш знає Бог.
Київ.
