У X ст. жив у Китаї монах на ім’я Хотей. Закинувши за спину мішок, подорожував він від одного поселення до іншого і всюди приносив людям здоров’я, успіх і достаток. А коли у Хотея запитували, що в його мішку, він відповідав: там — увесь світ. Згодом Хотея почали вважати святим. А в статуетках відтворювати його в образі маленького товстого чоловічка з чотками на шиї та з величезною торбою за плечима. Люди вірили: якщо погладити фігурку Хотея триста разів по животу і при цьому думати про щось хороше, то задумане обов’язково здійсниться.
Китайські та японські майстри вирізали подібні фігурки з дерева та слонової кістки. Називали їх нецке. Тобто маленькі статуетки із зображенням людей, божків, тварин, птахів та інших символів. А ось в Україні такі статуетки виготовляє молодий майстер Олег Кулик. Щоправда, дещо за іншою технологією: робить їх з алебастру, сушить, відшліфовує, ґрунтує та розфарбовує в різні кольори.
Серйозно займатися цією справою хлопець почав два роки тому — у 22. Досвід роботи Олег запозичив у батька Леоніда Федоровича, який виготовляв підставки для вазонів, погруддя, попільнички, люстри, карнавки, підсвічники, барельєфи тощо. Олегу було дев’ять років, коли батько помер. Хлопчик завжди уважно спостерігав за роботою тата, проте деякі премудрості виробництва так і залишилися таємницею.
Узимку Олег працює мало: в його майстерні дуже холодно. Та й найбільш якісні вироби можна створити влітку, коли вони повільно висихають під променями сонця.
— Дуже цікаво спостерігати за тим, як народжується виріб, — розповідає Олег. — Його чорна поверхня поступово освітлюється, очищається і ніби оживає під руками. Але найбільша нагорода — це коли бачиш, як в очах людини, котра розглядає виріб, спалахує вогник зацікавленості. Якщо чесно, спочатку трохи пригнічувало, коли люди не могли належно оцінити роботу. Їм чомусь подобалося зовсім не те, що хотів показати я. Проте тепер я ставлюся до цього абсолютно спокійно: різні люди — різні й смаки. І завжди прислухаюся до зауважень.
Олег розпочав виливати свої вироби тільки тому, що не було грошей. А згодом це стало захопленням. Його роботи не раз виставляли в районному будинку культури. Хлопець щороку бере участь і в республіканській виставці будівництва та архітектури в Києві. Дуже хоче спробувати виготовляти каміни та інші вироби зі штучного мармуру. Але поки що все це тільки мрії. Адже для цього потрібні великі інвестиції, а ще знання нових технологій. Отож у найближчих планах — відновити навчання на факультеті будівництва та архітектури у Львівському аграрному університеті, який Олег кинув через брак тих самих коштів.
Хлопець зізнається, що в школі був зірвиголовою. Проте в його характері разом із бурхливістю поєднуються терпіння та старанність. Олегу подобається швидка їзда на мотоциклі та волейбол. А нещодавно, після десятирічної перерви, він знову став на ковзани. Світ багатогранний і неповторний. Тож Олег намагається пізнати життя у всіх його проявах, охопити й об’єднати різне, незвичне, поєднати несхоже.
Ковалівка
Немирівського району
Вінницької області.
