Я звертаюся до тих своїх ровесників, які вважають, що фізичні вади виправдовують їхню пасивність, бездіяльність і зневіру в себе. Це неправильно! Віра та надія — щирі друзі.
Після того, як я почала відвідувати санаторій в Євпаторії, моє життя змінилося. Стало цікавішим і веселішим. Якщо раніше я сумувала вечорами, то тепер мій телефон розривається від дзвінків, і часу на сум просто не вистачає. Адже біля Чорного моря я знайшла багато друзів. Їх (і мене також) називають «дітьми з обмеженими фізичними можливостями», але, на мій погляд, ми нічим не відрізняємося від інших підлітків. Ми також мріємо про гарну освіту, цікаву роботу й кар’єру. Ми навчаємося на «відмінно», а дехто з нас навіть випереджає шкільну програму. Серед нас багато дуже обдарованих! Одна з моїх подруг із санаторію вже видала дві збірки власних віршів, а в майбутньому бачить себе перекладачем. Інші друзі захоплюються музикою, малюють.
Коли повернулася додому після лікування, я іншими очима подивилася на своїх кам’янецьких друзів, в яких немає фізичних вад. Активні, сучасні, вони стежать за модою, беруть участь у численних конкурсах, читають книжні новинки, спілкуються (і за допомогою Інтернету теж).
Ми можемо так само! Особисто я маю мету і вірю, що досягну її. І на цьому шляху знайдуться люди, котрі допоможуть і підтримають.
Наталка ЛІЩИШЕНА (13 років).
Кам’янець-Подільський
Хмельницької області.
