Будемо жити?

Нині навіть лікарі знають про чуму тільки з книг. І все-таки... Сьогодні світом гуляє моровиця, у порівнянні з якою старозавітна «чорна смерть» може згодом видатися безневинною нежиттю. Мор, який може спустошити цілі країни, і ліків від якого поки що немає. Ім’я йому СНІД.

Більш як 20 років тому людство зіткнулося з новою невідомою хворобою — синдромом набутого імунодефіциту. Є кілька теорій появи СНІДу: чи то винні мавпи, чи то сама людина спричинила його виникнення внаслідок генетичних досліджень і мутацій. Однак, хоч би які були передумови виникнення, за цей час СНІД з фантастичною швидкістю поширюється планетою, не щадячи нікого.

Довідка. Збудником СНІДу, як з’ясували вчені, є ретровірус людини, що одержав назву ВІЛ. Проникаючи в кров, він уражає Т-лімфоцити, що забезпечують функціонування імунної системи людини. Імунітет слабшає, і людський організм виявляється беззбройним перед не надто небезпечними за звичайних умов інфекціями. І тоді  навіть «безневинний» грип може стати смертельним для хворого. Також ВІЛ може вразити і центральну нервову систему. У результаті може виникнути слабоумство, розсіяний склероз, ураження мозку. Вірус часто стає причиною ракових захворювань. Одне слово, можливі різні форми цієї хвороби. До речі, часом перебіг хвороби є досить легким і непомітним. Але дотепер не вдалося знайти протиотрути цій страшній недузі.

Слухаючи попередження лікарів про СНІД, найчастіше ми думаємо, що ані нас, ані наших близьких і друзів цей жах не торкнеться. Однак ми навіть не підозрюємо, скільки носіїв цього смертельного захворювання живуть з нами поруч.

— Інфекцію, спричинену вірусом імунодефіциту, можна назвати трагедією, що не припиняється, — розповідає завідувачка відділення профілактичної боротьби і СНІД-моніторингу Харківського обласного центру профілактики і боротьби зі СНІДом Людмила Іванівна ЄСЬКОВА. — У Харкові й області з 1987 року до 1 січня 2005 року зареєстровано понад дві тисячі ВІЛ-інфікованих. Протягом року до нашого центру звертаються 9—10 тисяч людей, котрі вже стоять на диспансерному обліку і просто хочуть обстежитися. Однак проблема не тільки в самому факті хвороби, а й у ставленні до неї. Дуже часто чи то від незнання, чи то завдяки нав’язаним стереотипам ми боремося не з вірусом, а з його носіями — відриваємо людей від суспільства. Але ж ВІЛ можна одержати, навіть не підозрюючи про це. І так само легко «поділитися ним з іншим». Тому першочергове завдання медиків — допомогти здоровим людям не потрапити в сумний світ, який стрімко розширюється на наших очах, а хворим — допомогти адаптуватися і звикнути до нової норми життя.

— Що відчувають люди, довідавшись, що спілкуються з хворим на СНІД?

— Ця хвороба дуже стигматизована  («стигма» — тавро). Суспільство поки що не готове прийняти інфікованого як звичайну людину і не толерантно ставиться до хворого.

— Чи можна заразитися в повсякденному житті, у побуті?

— Практично неможливо. Ви не занедужаєте, якщо користуватиметеся з ВІЛ-інфікованим одним посудом (природно, вимитим!), одним туалетом чи рушником. Вірус передається переважно статевим шляхом і через кров. Сьогодні підлітки і дорослі ведуть активне статеве життя, але мало хто вживає запобіжних заходів проти зараження. Важливо, щоб кожна людина для себе усвідомила небезпеку СНІДу. Тільки тоді вона застосовуватиме індивідуальні засоби захисту при статевих контактах, уникатиме випадкових зв’язків.

— А які є препарати, що поліпшують здоров’я хворого?

— На жаль, на даний момент ліків, здатних знищити ВІЛ в організмі людини, немає. Є препарати, котрі, при правильному доборі й використанні, можуть уповільнити розвиток хвороби на тривалий час.

...Із клінічної лабораторії вийшов молодик, затиснувши у згині ліктя ватку. Біля дверей до нього звернувся симпатичний невисокий чолов’яга років сорока (судячи з усього, «трудяга»):

— Ти молодець, що отак, про всяк випадок, перевіряєшся. Здоров’я берегти треба. А я от поки не загримить, не почухаюсь.

— А що сталося, занедужали чи що?

— У тому-то й справа, що не знаю. Рік уже мучуся: дихати важко, слабість якась, як застуджуся, так думаю, помру зараз. А лікарі нічого не кажуть. От я сюди і приїхав. Може, тут що порадять, вилікують.

— Та ліків все одно немає! — роздратовано почулося за спиною. Вони відійшли подалі.

— Так людина чим жива? Надією! Адже помирають від цього СНІДу не одразу, а там, дивись, і вигадають щось учені, — відповів хлопець.

— Усе-таки це Бог нас карає, — після хвилини мовчання додав співрозмовник. — І всі навколо: колеги на роботі зневажають, друзі і близькі відвертаються. Але ж ніхто не уникає безнадійно хворих, скажімо, на цироз печінки чи рак. Їм, навпаки, співчувають, оточують піклуванням і теплом. А ми будемо розплачуватися всі недовгі дні, що нам залишилися.

1. Збільшення лімфатичних вузлів, причому відразу в кількох місцях: на шиї, у ліктьових згинах, під пахвами, у паху.

2. Тривала — більше місяця — температура (37—38 градусів) без установленої причини.

3. Прогресуюча втрата ваги, попри незмінний режим харчування.

4. Часті гнійні і запальні ураження статевих органів і шкіри.

5. Тривалий розлад випорожнення.

Якщо знайдете в себе ці симптоми, треба негайно пройти перевірку на СНІД. Перевірка проводиться анонімно.