Безликість — це найбільший штрих до портрета деяких.
Так само, як держава не буває без Правителя, стіна кабінету великого чиновника не буває без його портрета. Правителя, а не чиновника. Те саме, портрет — без рами.
Оскільки жоден Правитель не править вічно, а лише певний час, більш-менш тривалий, портрет на стіні висить також більш-менш тривалий час. Що означає рівно стільки само часу. А потім на цій стіні висить портрет іншого Правителя. Допоки змінить його портрет третього.
І тому: Правителі в державі змінюються, їхні портрети на стіні змінюються, і тільки рама одна залишається незмінною, все тією самою і на тому самому місці.
Але ось минуло сто років, і багато чого, разом з усім століттям, кануло в Лету, яка вічно пливе в тому самому напрямі. Разом з усіма своїми Правителями та їхніми портретами. І лише рама, як і раніше, висіла на тій самій стіні. І навіть на тому самому цвяху.
Питається, чому? Чому рама не пливе в Леті? Разом з усіма Правителями, їхніми портретами і всім століттям?
Тому, що, по-перше, хоча і дивилися з рами всі особи, які в ній перебували, однак сама вона безлика, і тому не треба було її міняти разом з черговим Правителем; по-друге, тримається рама увесь час на тому самому цвяху, як цвях — в одній і тій самій стіні, тоді як Правителі трималися хто на чому.
Отож пережила Рама всі Портрети не тому, що вона — з дерева, а вони — з паперу, а тому, що не треба було її міняти. Як таку, що всіх улаштовувала — і портрети, і стіну, і цвях, на якому трималася.
Не кажучи вже про те, що Рама ще і слави собі зажила. Тому що це про неї тепер кажуть, що вона всіх Президентів бачила (у тому числі — в труні) і всіх пережила...
