Місто поглинає людей у свої тенета і не дає можливості виринути з буденності життя. Ми здебільшого не помічаємо людей навколо себе.
Вечір і ніч збігли біля товстезних книг, астрономічних енциклопедій і карт зоряного неба: вранці залік з астрономії. Катя їхала в метро і нікого не помічала й не чула. В голові лише думки про зорі на небі та легенди, пов’язані з ними: «Здати залік, не забути розташування Дракона, Андромеди...». На якусь мить Катя відволіклась і побачила навпроти бабусю, що читала газету. Їхні погляди зустрілися, і вони мило посміхнулися одне одному. Аж раптом обличчя бабці зблідло, старенька випустила газету з рук і впала на брудну підлогу. Її почало трясти, з рота пішла піна.
Пасажири кинулися у протилежний бік вагона. І лише Катя не злякалася — підійшла до бабусі, послухала пульс, розстібнула пальто, зняла хустину. Пригадалося, що це схоже на симптоми епілепсії, про котру колись читала. Яка потрібна перша медична допомога — дівчина не знала, але в одному була впевнена: свіже повітря і медичний працівник не зашкодять.
Катя попросила людей винести бабусю на першій же зупинці, а сама тим часом зв’язалася з машиністом потяга. З усього натовпу підійти наважився лише один чоловік. Запитав, що робити, приймаючи її за студентку медзакладу. Шлях потяга до зупинки видався вічністю. На «Вокзальній» їх чекала тільки чергова по станції. Поки чоловік і чергова виносили бабцю, Катя підібрала її речі й також вийшла. «Швидка» прибула лише через 15 хвилин, бо потрапила в «пробку». Бабусю повезли до лікарні. А Катерина ще довго не могла прийти до тями...
Біля університету дівчина побачила натовп студентів, які стояли в черзі на здавання заліку. Але викладач сказав, що список бажаючих був завеликий і він більше нікого вже не прийме... Хтось із знайомих поспівчував: «Шкода, що не склала залік. Треба було приїхати раніше...». Але Катю не полишало відчуття, що найголовніший іспит вона таки склала.
Київ.
