У тому, що майже всі дівчата завжди заздрили Яні, можна було не сумніватися: кавалери так і упадали за нею, ще й не які-небудь, а хлопці серйозні, самостійні. А вирізнялася вона не якоюсь особливою красою, а доброю та веселою вдачею, легким характером, а ще — вмінням навіть на студентській кухні швидко і з нічого приготувати щось смачненьке.

Але Яна вимріяла собі чесного, розумного, порядного і шукала такого. Поки вибирала, подруги вже встигли повискакувати заміж, а вона все чекала.
З Максимом познайомилися на роботі й одразу стали друзями. Про більше навіть не йшлося, тому що він був одружений, і їй зовсім не хотілося заводити службовий роман. Але між друзями заведено ділитися найсокровеннішим, і якось непомітно Яні стали відомі усі чужі сімейні проблеми. Вона вже ні хвилини не сумнівалася, що та чужа жінка зіпсувала Максимові життя, що вона справжня кара для нього, а він змушений терпіти все тільки заради дитини. Такий благородний, він був саме тим, про кого мріяла.
Їй здавалося, що вона підтримує і жаліє його у важку хвилину, а насправді дівчина просто закохалася. Та, інша родина, вже не здавалась їй якоюсь перешкодою, бо Максим весь час твердив про те, що розлучення — це лише питання часу і дрібних формальностей, і Яна жодним чином не може вважати себе причиною такого кроку. Вона була щаслива. Коханий уже практично перебрався до неї, і дуже швидко вони зрозуміли, що чекають дитину.
Максим забирав із пологового будинку Яну із сином, але в усіх документах було зазначене мамине прізвище. Максим усіляко доводив, що нова його родина тепер тут. Він і справді дуже полюбив свого хлопчика, та й Яна була йому дорога, але розірвати остаточно з першою сім’єю так і не наважився.
З часом Яна зрозуміла, що там його тримає не тільки штамп у паспорті. І навіть не турбота про першу дитину, яку він завжди виставляв основним аргументом. Напевно, було щось більше, не зрозуміле для неї, що не давало йому піти від тієї жінки. Він давно вже ні від кого не приховував, що у нього є Яна і син. Жив тут місяцями, приносив зарплату, але так і не розлучився із першою дружиною. Час від часу Максим повертався до неї, і Яна дедалі гостріше починала розуміти, що значить ділити одного чоловіка на двох. Знадобилося кілька років, щоб  одного разу вона зібрала всі його речі і виставила за двері.
Але в неї залишилися син і тверда впевненість у тому, що більше вона ніколи так жорстоко не помилиться.
Олег був зовсім інший. Він шукав квартиру, бо стару залишив колишній дружині. І Яна вирішила просто допомогти. З ним можна було годинами розмовляти на всілякі теми, довго гуляти вулицями або просто із задоволенням робити якісь зовсім не цікаві домашні справи. Після кількох місяців знайомства їй здалося, що нарешті вона знайшла людину, котра і любить, і розуміє її.
Через рік у них народилася донечка. Але що більше тривало їхнє сімейне життя, то чіткіше Яна розуміла, що все повторюється до найменшої дрібниці. Згадка про першу родину теж залишилася не лише штампом у паспорті. Олег так і не наважився розлучитися офіційно. Яна вже не сумнівалася, що вона знову наступила на ті самі граблі.
Жінка ніяк не могла второпати, чому обов’язок перед дитиною від першого шлюбу сильніший, ніж обов’язок перед її дітьми? Чому чоловіки, котрі постійно розповідали про недоліки своїх дружин і освідчувалися їй у коханні, так і не покинули їх? Чому вона мимоволі опинялась у ролі розлучниці, а не коханої дружини? І що за любов тримала чоловіків в одній родині і одночасно штовхала в обійми іншої жінки?
...У Яни тепер підростають син і донька. Вона щаслива своїми дітьми. І мріє про того єдиного, благородного, чесного.

Хмельницький.