Школу, в якій працювала моя дочка в селі Киченці, 11 вересня комісія з району закрила. Тепер сорок два учні, серед них і моя внучка, їздять автобусом за вісім кілометрів в Гарбузинську школу. А викладачі стали не потрібні.
Колгосп у селі розпався, пошта не працює, лікарню закрили, одне слово — влаштуватися на роботу нема де. Дочка й зять зареєструвалися на біржі праці. Та хоч було б на що сподіватися. Село розвалилося, жодних умов для життя, але й виїхати неможливо. За що? Хати у селі стоять порожні...
Окрім дочки, маю ще трьох дітей. Як їм нині допомогти, не знаю, хоча в освіті працював сорок років, п’ятнадцять з них був заступником директора школи. Але пенсію отримую таку само, як і їздовий...
Деренковець Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.
Сім'я
55
55
Вибір редактора
Популярне за тиждень
-
1Верховна Рада України прийняла Закон щодо поширення сортів бавовнику в Україні
-
2Дмитро Соломчук: Вирощування українськими аграріями бавовнику сприятиме виробництву власного пороху
-
3У Комітеті соціальної політики обговорили актуальні питання соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
-
4В Україні засіяно вже понад 2 мільйони гектарів ярих зернових і зернобобових, — Комітет з питань аграрної та земельної політики
-
5Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів: Державна політика зайнятості ветеранів повинна базуватися на аналітичній роботі Кабінету Міністрів України