Інженер з Тернополя Роман Мартинюк потрапив до Книги рекордів України за навколосвітню подорож мотоциклом. За 80 днів він подолав 22390 км — Угорщина, Австрія, Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Мексика, США, Канада, Китай, Росія. Старт 5 серпня у Дніпропетровську, а фініш 23 жовтня у Тернополі.
У Романа вже були рекорди: підйом мотоциклом на Говерлу і подорож до Владивостока на зліт мотоциклістів, звідки він привіз чотири призи з десяти. Їздив туди на мотоциклі, складеному із запчастин. Мовляв, досягти рекорду на класній японській машині — мудрість невелика для майстра спорту. Ось і навколо світу він пішов на рядовому дніпропетровському мотоциклі «Футонг-Ракета». Такою була умова Мартинюка.
Наша техніка чудово показала себе. Втім, за час подорожі мотоциклів було п’ять. «Футонг-Ракету», який пройшов більше половини шляху, затримали в Канаді. Прилетівши в Китай, Роман знайшов там дніпропетровців, які подарували йому китайський мотоцикл. Але подарунок застряг на російському кордоні. У Забайкаллі Роман Мартинюк купив мотоцикл «ІЖ» п’ятнадцятирічної давності, на якому подолав майже 7 тисяч кілометрів до Москви. «ІЖ» витримав бездоріжжя тайги, снігові замети, але це вже була розвалюха. Друзі-москвичі дали Романові «Ямаху», на якій він за день дістався до Києва. Звідси до Тернополя Роман доїхав за чотири години на київському мотоциклі. Він виконав умови угоди.
Роман Мартинюк дуже спокійний, стриманий, але відчувається, що це — згусток енергії. До мотоциклетного спорту пристрастився в 16 років, коли у спадок від батька дістав мотоцикл. Колись у Тернополі був клуб мотоциклістів «Колобок», але цей вид спорту занепав. І покотився Роман по світу колобком сам. Готуючись до подорожі, продав автомобіль, німецький мотоцикл. Кошти виявилися не зайвими, хоч за угодою проект мав фінансувати спонсор. Та спонсорських коштів вистачило лише на половину мандрівки. Десь у Мексиці Роман зрозумів, що його, м’яко кажучи, «кинули», але вертатися з півдороги — не його звичай.
За угодою, з Мартинюком їхав журналіст «Нового каналу» Сергій Дзюба, який мав зняти фільм про подорож. Мужній чоловік, каже Роман, бо трястися ззаду на вузькому сидінні стокілограмовому напарникові було непросто. Всієї дороги він не витримав. Жодних прав на відзнятий фільм Мартинюк не має. У нього були три свої сценарії, та знімати їх самому дуже важко. А взагалі, каже він, до таких подорожей треба готуватися краще. За свій задум Роман боровся 11 місяців. Чого варте було відкриття віз для нього, західноукраїнця — а раптом стане нелегалом?! Допоміг народний депутат Анатолій Матвієнко. А коли Мартинюк знайшов розуміння в посольстві США, справи пішли веселіше. Він каже, що недооцінив журналістів, тепер тісніше працюватиме з ними. Втім, бюрократи є не лише в Україні: з 80 днів подорожі лише 28 були «ходовими», решта — організаційні клопоти.
Допомагали мандрівникам за кордоном земляки. Тиждень жили вони в українців у Лісабоні, тиждень у Мексиці, в родині викладачів політехніки. Спілкувалися з українцями США, Канади, навіть у Китаї «човників» зустрічали. Вражень дуже багато. Роман хоче писати книгу. Аж після мандрівки він усвідомив, як ризикував: не мав жодного щеплення, аптечки. Багаж довелося дуже урізати задля зменшення ваги: тільки дощовики, теплий одяг і апаратура. Знання іноземних мов мінімальне. Роман каже, що його Бог оберігав! І готується до нових мандрівок.
