Довгих сім років Ольга Котляренко із села Хорупань Млинівського району чекала, доки її донька Таня зронить з вуст: «Мама». І дочекалася всупереч усім безнадіям.
Ольга і Сергій Котляренки дуже раділи появі на світ донечки-первістки. Але коли Тетянці виповнилося дев’ять місяців, вона захворіла на запалення легенів. Лікарі немовля вилікували, та хвороба дала серйозні ускладнення.
— Минав рік, другий, третій, — розповідає Ольга Котляренко, — донечка все мовчала. Так жваво, так захоплююче говорила очима, а з вуст — жодного слова.
Лікарі констатували тугоухість 3-го ступеня, що настала внаслідок передозування ліків. За такого захворювання людина не розмовляє і зовсім не чує. Тільки шум у вухах.
Тетянку обстежували професори, академіки. Залучали найсучасніше медичне обладнання. Але марно. Втім, у столиці добрі люди подарували Тетянці слуховий апарат, який коштував чотири тисячі гривень і на 5—10 відсотків поліпшив слух. А ще порадили шукати грошовитого благодійника, який оплатив би вартість операції. Кажуть, за кордоном таких хворих оперують і є шанс на позитивний результат. Однак коштує те оперативне лікування майже сто тисяч доларів...
Що означає ця сума для простої селянської сім’ї? Туманне марево та й годі. А в сім’ї ж з’явилося ще двоє діток — Микола й Богдан. Хоч і важко було змиритися з тимчасовою розлукою з донечкою, все-таки, щоб навчилася бодай елементарному в пізнанні навколишнього світу, її віддали до дитячого будинку, де спеціалісти навчають «розмовляти» руками, а згодом — до школи-інтернату на Львівщині.
— Учителі Ярослава Лаврін, Людмила Матвійчук, вихователі Ганна Артех, Ольга Ковальчук запевнили: «Ми її не те що грамоті навчимо, вона ще й заговорить, вірші вам читатиме», — згадує Ольга Миколаївна. — А я тоді крізь сльози й кажу: «Та вона хоч би слово «мама» вимовила».
Через кілька місяців сталося диво: якраз перед новоріччям, коли мама провідувала дочку, дівчинка хоч і через силу, але все-таки розбірливо видавила з глибини душі щире «Ма-м-а!».
Далі у Тетянки справи пішли на краще. До закінчення спецшколи в Підкамені дівчинці залишилося два роки. За пройдений тутешній курс вона навчилася читати, писати, працювати на комп’ютері, а ще шити — тож майбутня професія, вважай, забезпечена. Отак іскра надії на одужання доньки, а також сила волі самої Тетяни дали щастя спілкування.
Рівненська область.
