Своє перше сторіччя Степан Кирилович Кузьмич із райцентру Млинів зустрів, як жартує його родина, у ранзі дворазового прапрадіда. Тож, вітаючи ювіляра, заступник млинівського селищного голови Микола Муляр щиро побажав: «Дай, Боже, вам стати хоч одноразовим, але все-таки пра-пра-прадідом». Ще доволі міцний іменинник відреагував миттєво — взяв на руки свого дворічного праправнука і запитав: «Ну що, Дмитрику, постараємося?..»

У 100 літ дід Кузьмич тримається справді цупко. На традиційне: у чому секрет довголіття? — спочатку знизав плечима, а потім відповів: «Знаєте, комусь важка праця вкорочує віку, а мені, дав Бог, продовжила».

— Коли батькові виповнилося 83 роки, — підхопив син ювіляра Василь, — він відчув біль у боці. До того тато й не знав, що таке лікарня. Обстежуючи його лікар, звичайно, поцікавився і про харчування, і про те, що він робив напередодні. «Що робив? Гній на город возив і розкидав», — відповів Степан Кирилович. «І багато розкидали?» — «Скільки було: із вершком два тракторних причепи!»

Після цього лікареві нічого не залишалося, як виписати відвідувачеві такий рецепт: «Ви, Кириловичу, із причепів поступово переходьте на тачки — і все буде нормально!»

Зрештою, як зізнається сам дід Кузьмич, його змалечку не лякала жодна робота. І коли господарював сам на власних чотирьох гектарах, і коли трудився в меліоративному управлінні, і коли вийшов на пенсію. Зараз лише єдина образа тягарем лежить на душі: те, що колись землю та реманент держава забрала у спільну колгоспну власність, але й досі забране не компенсувала паями.

Щоправда, торік громада села Івання Дубнівського району, де Степан Кузьмич раніше проживав і працював, з нагоди тодішнього його 99-річчя на своїх зборах проголосувала, щоб включити старожила у список пайовиків і відповідно видати державний акт на два гектари розпайованої землі. Однак ще й досі, за зізнанням сина Василя, триває тяганина з офіційним оформленням документів. Одне слово, рішення громади є, а землі немає. Звичайно, сторічний млинівчанин власноруч її не оброблятиме, однак хоче справедливості.

Втім, робота роботою, земля землею, а найбільшим своїм набутком Степан Кирилович вважає родину. До батькового столітнього ювілею дожило п’ятеро його дітей. Усі — вельми шановані, живуть по честі та совісті, як навчив тато. А від них пішов далі славний родовід Кузьмичів: 12 внуків, 16 правнуків, двоє праправнуків.

Таких славних ювілеїв у Млинові не було вже кілька десятиліть, бо ювілярів таких мало. На святі Степан Кирилович щиро радів вітанням, намагався підспівувати виконавцям під час невеличкого концерту, а згодом у родинному колі «згрішив» ще й чарчиною «української з перцем».

За переказами, рекорд довголіття у родині Кузьмичів належить прадіду Степана Кириловича, який лише кілька років недотягнув до ста двадцяти. Рекорди ж, як відомо, ставлять, щоб потім їх «бити». Отож уперед, Степане Кириловичу!

Рівненська область.