У сьомому класі Надя несподівано для себе й однокласників закохалася в Сєнєчкіна. Зрозуміти це було складно. Микола Сєнєчкін був нехлюєм, двієчником і, на думку вчителів, «абсолютно безсовісною людиною». Але цьому безсовісному багато прощалося. Можливо, причиною такого ставлення була зовнішність Сєнєчкина. Його карі з лукавинкою очі завжди дивилися сміливо й безкомпромісно, а не по роках розвинена фігура викликала повагу. У свої 15 Коля вже мав авторитет серед підлітків рідного району. Він завжди був готовий до бійки й для цього носив із собою невеликий ланцюг. Прізвисько Сєня прилипло до нього настільки, що навіть учителі нерідко зверталися до нього так: «Семене, йди до дошки».
Стріли амура влучили в Надіне серце під час збирання буряків на одному з сільгосппідприємств району (у ті роки школярі часто допомагали колгоспникам зі збором урожаю). Цього разу семикласники мали чистити овочі від бадилля й завантажувати в машини. Окупувавши велику бурякову гору, вони обрізали зелену частину коренеплодів і слухали вчительку. Молодий педагог читала на пам’ять розповідь про складну долю однієї іспанської дівчини. Причому читала майстерно — з підібраною інтонацією, з паузами, в особах. Школярі слухали, немов заворожені, машинально виконуючи доручену роботу. Надя піднялася на самий верх бурякової гори, щоб краще було чути, Микола розташувався нижче неї на відстані витягнутої руки. І так вийшло, що буряки вони брали з одного місця. Школярі так захопилися розповіддю, що не помітили, як узяли обоє один коренеплід. Надя потягнула його собі, а Микола — собі, при цьому поглянувши на однокласницю так пустотливо й водночас м’яко, що в неї обірвалося серце. Кров прилила до обличчя, і дівчина почервоніла так, що вчителька перервала розповідь: «Надю, тобі погано?» І Надя не знала, що відповісти.
Про те, що Надя закохалася в Сєнєчкіна, довідалася вся школа. Подружки не могли зрозуміти, що вона знайшла в «цьому бандитові». А коли чутки дійшли до Миколи, він став Надю уникати. І якщо раніше в них була одна компанія — з десятеро дівчат і хлопців, які разом бігали на річку, у ліс, на танці, то тепер присутність Наді Сєнєчкіна обтяжувала. Вони перестали спілкуватися. Незабаром їхній клас розбили на два. Тепер дівчина бачила свого коханого не так часто, як раніше, але почуття не минуло.
...Ішли роки. Надя вийшла заміж, Микола теж одружився на однокласниці, але цей шлюб виявився недовговічним. Вони, бувало, зустрічалися в місті, але завжди лише кивали один одному на знак вітання. Навіть через роки в Наді підкошувалися ноги, і вона страшно губилася, побачивши Миколу. А він завжди дивився на неї лукаво й глумливо, ніби кажучи: «Бачу, ти досі мене кохаєш». Потім Микола виїхав з міста, а Надя, закінчивши університет, пішла працювати. Але весь цей час вона пам’ятала своє юнацьке кохання і щоразу, коли брала буряк у руки, бачила картинку з минулого.
Вони зустрілися через двадцять років. Надя приїхала в гості до батьків і на прохання мами вирушила на ринок за овочами. Купивши капусту й моркву, підійшла до лотка з буряками і тільки зібралася взяти коренеплід, як велика чоловіча рука вихопила його, і одразу пролунало запитання: «Почім бурячки, хазяєчко?» Надя повернулася до чоловіка, готуючись висловити йому своє обурення з приводу нечемного ставлення до жінки, і заціпеніла. Перед нею стояв Сєнєчкін. Посивілий, трохи обважнілий, але все такий же: з карими з лукавинкою очима, від яких завмерло серце. Він її не впізнав. Забрав свій кілограм буряків і відійшов, а Надя стояла яскраво-червона й не могла зрушити з місця. «Вам погано?» — турботливо запитала продавщиця. І Надя не знала, що відповісти.
Луганськ.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
