«Ще не так давно мені для кайфу вистачало трьох-чотирьох затягувань «Каримового табачку», — продовжив свою розповідь випадковий сусід в аеропорту. — Вже за місяць викурював по сигареті зранку, в обід і на ніч. З усієї сили намагаючись задовольнятися тільки цим, бо наближалася служба в армії...
— А там дивись, — лякав мене Карим (показуючи, як треба змішувати «травичку» з тютюном, як наповняти сумішшю порожні цигаркові гільзи), — засічуть, одразу запроторять до психушки, дадуть «наламатися» так, що на все життя запам’ятаєш.
А «наламатися» мені вже якось довелося як на кару за те, що з чергової поїздки повернувся ні з чим. Вислухавши мої пояснення, Карим супився хвилин зо дві, потім, пообіцявши повернутися за десять хвилин, закрив мене у своїй «будці» і зник. Та не прийшов і за годину, і за дві. А за три я з жахом згадав, що цигарок при мені немає.
Спершу, сторожко прислухаючись і поглядаючи на двері, почав ворушити безладь Каримового житла. Потім заглянув у всі «загашники» і перевернув усе, що можна було зрушити з місця, розшукуючи хоч крихітний пакуночок травки чи недопалок цигарки. І коли переконався, що пошуки марні, раптом відчув, як усе моє тіло пронизали тисячі крижаних ниток. Вони тягнулися від кінчиків пальців рук і ніг і звивалися у холодну грудочку в животі. З кожним ударом серця вузлик цей ріс, ганяючи по тілу блискавки, що віддають болем. Якоїсь миті мені раптом здалося, що в живіт упився восьминіг, а щупальці його, проївши м’язи і кістки, вросли в руки і ноги, обплели спину і впилися в голову.
Карим повернувся до своєї «будки», коли я, вже знесилений, скорчившись, лежав на глиняній підлозі, ледь протягуючи крізь стиснуті зуби маленькі ковтки повітря. Карим став на коліна і, роздув щоки жовтим димом, удувши мені до рота трохи рятівних хмаринок. Ледь отямившись, я сам затягся три-чотири рази поспіль і, позбувшись болю, затих до ранку. Після цього я підкорявся Кариму, як Богу...
Не знаю, чим закінчилася б справа, але восени мене призвали до війська. Там я зробив усе, як мене учив Карим. Запас анаші і вже «замастирених» цигарок сховав, і після відбою через вікно в туалеті, щоб днювальний не засік, вибирався у двір курити.
Але десь за тиждень трапилося те, чого я найбільше боявся. Як зазвичай, за годину після відбою пробрався до свого місця, але ні целофанових пакетів, ні залишків цигарок так і не намацав. Живіт холонув і від важкої грудки в ньому починали розбігатися всім тілом хиткі хвилі. Я зрозумів, що до початку катування «восьминіг» залишав мені не більше години. І страх перед тортурами, що насуваються, геть видув з голови останні думки. Як заворожений, я пішов у темряву в самих трусах і чоботях на босих ногах. Обдираючи шкіру на животі і грудях, я видерся на високий бетонний паркан, що відокремлює територію частини від міста, звалився з нього, підвівся і, притискаючи рукою «восьминога», побіг.
Те, що ще мить тому було мною, впало на асфальт. Але вже за мить, здавалося, уламки ожили і заворушилися, з’єднувалися в єдине тіло. Шматки були живі і болючі, вони ворушилися, кожен сам по собі, переповзаючи один через одного, сперечаючись і опираючись, і тому вся купа смикалася і пульсувала. Я вже не чув власних стогонів. Не відчував рук, якими силкувався утримати себе від руйнування або добратися до восьминога.
Що було потім, мені розповів лейтенант Борис Макаренко. Хтось із перехожих, побачивши мене, зателефонував до комендатури і повідомив, мовляв, солдат у самих трусах побіг у бік ринку. Там мене і знайшли. Спочатку на гауптвахту привезли як «самовільника», дякувати долі, комендант — майор виявився обізнаною у такій справі людиною, зрозумів, що мене «ламає», і відразу в госпіталь переправив. Лікували. Не знаю, як «на гражданці» лікують, а в госпіталі — дбайливо, по-людськи.
— Не боїтеся, що знову потягне?
— Ні, коли вже за півтора року в армійських умовах не потягнуло, то тепер дідька я на це піду, — з переконаністю відповів єфрейтор Денис К., — адже знаю, що мені жодної чарки не можна, жодного затягування. Інакше — кінець...
Стихла гроза за вікнами. Обіцяли польоти. Солдат незалежної України повертався додому — здоровий, сильний, упевнений.
Одеська область.
