Німецький слід «літаючих тарілок»
До початку 1945 року крах фашистської Німеччини був очевидний практично для всіх. Від поразки у війні горезвісний рейх врятувати вже не могло ніщо. Але німецьке керівництво, котре навряд чи сприймало дійсність адекватно, з маніакальною заповзятістю продовжувало твердити про перемогу, сподіваючися на якесь диво. «Я впевнено дивлюся в майбутнє. Зброя відплати, якою я володію, змінить обстановку на користь третього рейху», заявляв Гітлер усього за два місяці до своєї безславної смерті.
То що ж невдалий підкорювач світу вважав «зброєю відплати»? Нині вважають, що він казав про балістичну ракету Вернера фон Брауна А-4, більш відому як ФАУ-2. Тим більше що сам термін «Фау» похідна від першої букви німецького слова Vergeltungswaffe — «зброя відплати». На цю програму, яка випереджала свій час, німецьке керівництво покладало великі сподівання. Досить зазначити, що на ракетний полігон Вернера фон Брауна, Пенемюнде, розташований на острові Узедом у Балтійському морі 1942 року, в розпал війни, витрачалося усього вдвічі менше коштів, ніж на виробництво танків.
Але ФАУ-2 навряд чи може вважатися «останнім доказом», здатним запобігти поразці. Перший удалий пуск було здійснено ще в 1942 році, а військове застосування почалося 7 вересня 1944 року. З цього дня по березень 1945-го по Лондону було випущено 4300 ракет. Як ми знаємо, особливого впливу на перебіг бойових дій це не мало.
Деякі дослідники на роль дива-зброї пропонують інше дітище фон Брауна — могутню «трансатлантичну» двоступінчасту балістичну ракету, над якою конструктор працював з початку 40-х. Він запропонував Гітлерові використовувати нову систему А9/А10 для удару по Нью-Йорку. Пропозицію прийняли, і в листопаді 1944 року випробування були продовжені під кодовою назвою «Проект «Америка».
Достовірних даних про те, що випробування ФАУ-3 (A9/A10) проводили з людиною на борту, немає, однак, як свідчать документи, Отто Скорцені очолив набір військових льотчиків для пілотування ракетної техніки. Цікаво, що в 1990-му колишній німецький льотчик заявив, що він перший космонавт, а політ здійснив ще 1943 року. Льотчик розповідав, що багато років провів у психіатричній лікарні в НДР, тому що влада не повірила його зізнанням.
За офіційною версією, було лише два відносно успішні випробування A9. Однак деякі дотримуються іншої думки. Тут ми вступаємо на хиткий ґрунт, який багато хто з учених вважає цілковитою фантастикою.
У Пенемюнде в обстановці підвищеної секретності нібито було випробувано пілотовану ракету. Цей двоступінчастий колос важив 100 т за довжини 29 м, максимального діаметра 3,5 м і оперення загальною площею 12 м. За 35 хв. польоту він мав був донести до Нью-Йорка 350 кг вибухівки. Розочата в 1944 році операція «Ельстер» нібито завершилася польотом німецького льотчика Рудольфа Шредера. Він начебто вивів ракету на висоту майже 80 км, а потім чи то помер від перегрівання, чи, не витримавши мук, отруївся. Якщо це правда, то першим в історії космонавтом, можна вважати Рудольфа Шредера. Так чи інакше, цей проект на роль «зброї відплати» теж не тягне.
Тоді залишається... Багато ентузіастів уфології стверджують, що Німеччина була близька до серійного виробництва власних «літаючих тарілок». Згідно з неперевіреними чутками, 1936 року в районі міста Фрейбурга в Німеччині зазнав катастрофи НЛО. Його знайшли, і вчені, котрі працювали на СС, зуміли відремонтувати і змусити працювати його енергетичну систему і рухову установку.
Однак спроби відтворити їх у земних умовах закінчилися невдачею. Тому ЛА так і існував у одному екземплярі. Протягом 1936—1945 рр. під інопланетні системи розробляли нові корпуси, які набували звичних рис, як, наприклад, посадкові опори, антени й озброєння. Було створено чотири апарати, умовно Вріл-4. Перші диски несли тільки кулеметне озброєння, на останній диск Вріл-4 було встановлено башту танка «Пантера».
Стверджується, що спробою копіювання диска Вріл стала серія «літаючих тарілок», у якій використовувалися деякі ідеї і технології древніх індусів. Німецькі конструктори створили справжній космічний апарат «Хуанебуру», вантажопідйомністю 100 тонн. Діаметр «тарілки» становив 76 метрів. У березні 1945 року цей агрегат зробив один оберт навколо Землі на висоті понад 40 кілометрів і приземлився в Японії, де на нього установили дев’ять гармат калібру 460 мм із лінкора «Ямато».
Слід зазначити, що вага гарматної башти на «Ямато» становила 2510 т. Тож із вантажопідйомністю в авторів версії не складається. Судячи з усього, слід вірити прозаїчнішій версії про те, що проекти цих апаратів належали до вертольотів-дисків із розташованим усередині корпуса апарата ротором.
Сьогодні достовірно відомо, що в 30—40 роки Німеччина проводила інтенсивні роботи зі створення дископодібних літальних апаратів. Серед них «найпрацездатнішими» були моделі «Омега» (на малюнку ліворуч) і Фокке-Вульф.500 «Кульова блискавка» (на малюнку праворуч, вигляд знизу). Перша — дископодібний вертоліт з вісьмома поршневими і двома реактивними двигунами. Було розроблено у 1945 році, захоплено американцями і випробувано вже в США, у 1946-му (деякі спостерігачі пов’язують з цими випробуваннями післявоєнний уфологічний бум).
Другу — машину конструкції Курта Танка — одну з останніх моделей літальних апаратів нового типу, розроблених у Німеччині, так і не було випробувано. Під високою броньованою пілотською кабіною розміщалися обертові лопаті великого турбогвинтового двигуна. Дисколіт міг літати як звичайний літак або як вертоліт, рухатися в будь-яких напрямках і зависати в повітрі. «Кульову блискавку» мали серійно випускати з 1946 року. Однак травень 1945-го перекреслив ці амбіційні плани.
