Гарячі річки, що циркулюють під Одесою, загрожують місту серйозними катаклізмами
Це в Одесі вже перетворилося, на жаль, на якесь стихійне лихо: там житловий будинок розламався навпіл чи й зовсім завалився, а там раптом утворилося глибоке провалля посеред автотраси чи під трамвайними коліями... Особливу тривогу викликає той факт, що загроза інтенсивної руйнації нависла над історичною частиною міста, розташованими тут численними пам’ятками архітектури, історії та культури. Пояснюють це здебільшого тим, що стара Одеса споруджена з каменю-черепашнику, а його «вік», мовляв, уже вичерпався. Руйнація таких будівель отож — неминучість, якій важко зарадити.
Та ось парадоксальні, на перший погляд, факти: споруда 200-річної давності стоїть собі без будь-якого натяку на руйнацію, а вдвоє молодша — завалилася. Обидві — з одного і того самого будівельного матеріалу, черепашнику. А оскільки останній видобуто з каменоломень під самим містом, то випадки руйнації пояснюють, бува, і так — катакомба просіла.
Останнім часом, щоправда, фахівці дедалі частіше привертають увагу владних структур до першопричини, як вони вважають, усіх отих катаклізмів: під містом пульсують, часто виходячи з контрольованих «берегів», численні річки, що й спричинили ті руйнації, провалля та осідання. Йдеться про водопровідні, теплові та каналізаційні мережі, споруджені хай і не «рабами Риму», а значно пізніше, та все-таки доволі старі й зношені. Їх оновлення — то нагальна, невідкладна потреба. Не тільки з огляду на величезні втрати води і тепла, а й, що не менш важливо, збереження міста, його житлових та інших споруд.
Це, схоже, дедалі більше усвідомлюють у міськраді, її виконкомі. А оскільки коштів на оте відновлення потрібно так багато, що для місцевого бюджету це — непосильна справа, то шукають виходи. «Одесводоканал», скажімо, на модернізацію комунікацій і устаткування якого потрібно майже мільярд гривень, нещодавно віддали в оренду терміном на 49 років потужній компанії «Інфокс». Вона зобов’язалася навести в господарстві лад, на що й залишається територіальній громаді Одеси сподіватися.
Та є ще під Одесою й інші мережі — для подачі в житла, на підприємства і в організації тепла і гарячої води. Вони перебувають в не менш зношеному чи й жалюгіднішому стані. А оскільки ці передані в управління теплоенергетичним комунальним підприємствам мережі — власність міської громади, то подбати про них має ніхто інший, як орган місцевого самоврядування. Саме депутатам міськради адресували своє звернення у зв’язку з ситуацією, що склалася, В. Пятов і Б. Завєрюха, директори комунальних підприємств «Одесатеплоенерго» та «Одестеплокомуненерго» — основних постачальників тепла й гарячої води у місті. Документ цей унікальний уже за своєю формою: у ньому чимало знімків, таблиць, розрахунків, а все те супроводжується доволі переконливим пояснювальним текстом.
— Сподіваємося на те, — каже Валерій Пятов, — що депутати зрозуміють усю складність та загрозливість ситуації і знайдуть з неї якнайшвидше вихід, бо щодень дедалі більше наближається місто до катастрофи, наслідки якої важко передбачити.
Ніколи не думав, що під Одесою повсякчас циркулює, уявіть лише, понад 26 тисяч тонн гарячої води. І що майже 500 тонн її щогодини через дірки різних розмірів у трубах витікає на глибині кількох метрів у грунт. Це слабо сказано — витікає, адже тиск в трубопроводах нерідко сягає 11 атмосфер, отож гарячі фонтани буквально вириваються з труб, утворюючи підземні порожнини, що потім і провалюються. Якщо така вода потрапляє на черепашникові фундаменти будівель, то вони швидко розчиняються в ній й утримувати споруду вже не здатні.
Унаслідок дедалі більшого фізичного зносу трубопроводів неухильно зростає кількість аварійних пошкоджень у мережах. Якщо в 1995 році їх було зафіксовано 85, то через сім років — уже 182. Це й зрозуміло: теплотрас з «віком» до десяти років у місті десь тільки 14 відсотків від загалу, зате таких, що експлуатуються понад 20 років, тобто за критичною межею, — майже 54 відсотки (або 370 кілометрів). Зовнішня та внутрішня (біологічна, що її спричиняють бактерії) корозії так «з’їли» труби, що товщина їх зменшилася понад критичну межу — звідси й часті розриви, які доводиться латати. Це, втім, майже даремна витрата зусиль і коштів, адже залатана в одному місці труба невдовзі потече в іншому. Й до отих 15 мільйонів гривень, що марнуються за рік унаслідок втрат гарячої води, додаються чималі витрати на постійне латання дірок.
Потрібні, вважають фахівці, кардинальні заходи — планомірна заміна найзношеніших і застарілих ділянок тепломереж. Тобто щороку (протягом п’яти років) слід вкладати в оновлення підземних теплових комунікацій не менш як 20 мільйонів гривень. У розпорядженні теплопостачальних підприємств таких коштів немає. У кого є?
— Джерелами фінансових ресурсів на такі цілі можуть бути і бюджет міста, і цілеспрямована позика, інвестиційні кошти, — вважає Валерій Пятов. — Визначитися з ними мають депутати міськради, чиновники виконавчих структур. Якщо вони не зроблять цього сьогодні, то завтра може бути вже пізно...
Мова не лише про загрозу холодів у помешканнях одеситів. Місто, повторимося, на межі катастрофи в прямому розумінні цього поняття — руйнації набувають масового й незворотного характеру. Уже тепер даються взнаки й негативні екологічні, соціальні наслідки неконтрольованої, у багатьох випадках, циркуляції підземних гарячих річок. Отож є й отакі міські задвірки — підземні. Від яких ніяк не відмахнутися — надто дорого це може коштувати мільйонній міській громаді.
Одеса.
