300 гривень — саме таку суму мені довелося нещодавно сплатити за послуги таксі. Чому таксі? Та тому, що інакше таку «швидку допомогу» й не назвеш. Коли в мене о третій ночі майже до сорока градусів піднялася температура та напухло горло, лишилося тільки одне — викликати «швидку». Взявши слухавку і згадавши, як минулого разу майже через сім годин приїхала «швидка», чомусь стало моторошно, адже горло, здавалося, щохвилини стає більшим і невідомо, що зі мною було б до ранку. І тоді, сподіваючись, що потраплю до надійних рук професіоналів, вирішила звернутися до однієї з платних клінік «швидкої медичної допомоги». Набрала номер, чергова записала мої дані і докладно всі симптоми захворювання. Сподіваючись, що з хвилини на хвилину приїде лор, з нетерпінням почала чекати. За двадцять хвилин приїхала невідкладна допомога. Коли побачила бригаду, чомусь склалося враження, що до мене прибули не досвідчені лікарі, а, в кращому разі, санітари. Та надія лишалася доти, доки, краєм ока глянувши на збільшені мигдалини та з моїх слів записавши температуру, люди в білих халатах порадили... відвідати лора. На запитання «Пробачте, а кого, по-вашому, я викликала?» у лікарів відповіді не знайшлося. Далі запропонували відвезти до обласної лікарні, але лише після негайної оплати послуг. І швиденько виписали чек на суму... 300 гривень. Яких саме послуг, я так і не зрозуміла. Після тривалої суперечки, точніше монологу, мені «запропонували» зробити кардіограму серця, завчасно попередивши, що це не обов’язково і я можу відмовитися від такої послуги. Я погодилася, бо хотілося, щоб хоч десяту частину суми відпрацювали.
Дорогою до обласної лікарні подумалося: невже таким людям совість дозволяє заробляти гроші на чужому горі. Чи, може, це професійна звичка?
