У Верховній Раді рахують голоси, а їх варто було б зважувати

Верховна Рада України зібрала під своїм куполом представників народу, кожен з яких — особистість. Всі ці люди зробили щось у своєму житті, досягли певного рівня: хто політичного, хто економічного. У передвиборній програмі у кожного народного депутата була соціальна програма. Залежно від фаху та напрямку своєї діяльності народні обранці обіцяли вирішення економічних, політичних, освітніх, медичних та інших важливих для суспільства проблем.

Здавалося б, зібрання такого різноманіття розумних людей дасть змогу вирішити у стінах парламенту найважливіші для країни питання. На жаль, аж ніяк не завжди це відбувається. І причин цього кілька. Але часто вони у простій відсутності здорового глузду. При цьому не зважають ні на виступи фахівців з обговорюваної проблеми, ні на актуальність. Необхідні закони, які, здавалося б, повинні пройти, не проходять. Хіба не по-сучасному звучать слова давньоримського філософа: «Яка дурниця, тут підраховують голоси, а їх варто було б зважувати».

У прийнятті важливих рішень треба керуватися інтересами суспільства, а не певної корпоративної групи, клану, влади. Тут, на мою думку, надзвичайно важливо прислухатися до рекомендацій профільних комітетів, фахівців з цього питання. Але, на жаль, цього не відбувається.

Сьогодні провладна більшість у парламенті, декларуючи соціальну спрямованість роботи уряду, проводить у  життя зовсім не соціальні закони. При цьому важко сказати, чому так робиться. Можливо, через некомпетентність, а, можливо, так комусь потрібно.

Таких прикладів багато. Зокрема, прийняття бюджету, в якому розмір мінімальної заробітної плати зменшено з 237 до 205 грн., що становить тільки 60 відсотків від 342 грн., тобто прожиткового мінімуму. Як можна призначати таку зарплату, на яку прожити неможливо? Медики, освітяни, працівники культури знову за межею бідності з зарплати і пенсіонерами стануть такими самими бідними. Адже пенсію нараховують із рівня заробітної плати. Отже, люди, які охороняють, повертають здоров’я, формують культуру, навчають суспільство — жебраки. Люди високоосвічені, які дбають про нас, наших дітей, не можуть достойно жити у цьому суспільстві. То що ми за суспільство, що за країна?

На жаль, стурбованість Президента про необхідність поліпшення соціального становища педагогічних, науково-педагогічних та медичних кадрів, які працюють у державних та комунальних закладах, поки що чітко простежується лише на словах.

Підтвердженням того є вето Президента на прийнятий Верховною Радою Закон України «Про внесення змін і доповнень до деяких законів України», згідно з яким з 1 січня 2005 року для медичних працівників запроваджується надбавка за вислугу років, грошова винагорода за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків, допомога на оздоровлення. Цим законом передбачено також доплату в розмірі 25 відсотків від посадового окладу за роботу у державних педагогічних та медичних закладах, розташованих у сільській місцевості та селищах міського типу.

За цей закон у Верховній Раді України проголосувало 334 народні депутати, тим самим засвідчивши, що він — вкрай потрібний і своєчасний, та, на жаль, Президент вирішив, що «прийняття Закону вбачається передчасним» і запропонував його відхилити.

Однак вирішення проблеми оплати праці працівників зазначених категорій відкладати надалі — неприпустимо. Сьогодні середня заробітна плата в охороні здоров’я — 339,8 грн., удвічі нижча, ніж в промисловості — 688, і посідає за рейтингом одне з останніх місць серед інших галузей економіки. Проблема забезпечення медичними кадрами у сільській місцевості також потребує негайного вирішення. Низька заробітна плата, скасування пільг з оплати комунальних послуг, незабезпечення житлом молодих фахівців, які направлені на роботу у сільську місцевість, загострює тут становище. Наклавши вето на важливий закон, Президент таким чином проявив турботу про сільську медицину та освіту. Закликаю колег подолати це президентське вето.

Наведу ще один приклад непослідовного, нелогічного ставлення окремих народних обранців до надзвичайно важливої проблеми соціального захисту сімей з дітьми. 19 червня 2003 року Верховна Рада України прийняла закон, згідно з яким удвічі збільшується державна допомога при народженні дитини. Минає чотири місяці, і ця норма у Законі України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» зводиться до 360 грн. замість 684 грн., що, певна річ, не може компенсувати батькам навіть мінімальні витрати. Отже, парламент солідарно прийняв потрібний закон, а потім під час голосування за бюджет депутатська більшість змирилася з тим, що закон не фінансується. Його фактично провалили. Причому активно «валив» закон і сам автор, закликаючи всі фракції голосувати за антинародний бюджет.

То де логіка? Де здоровий глузд? А, може, так і треба робити? Все, що пропонує так званий «коаліційний уряд», мають приймати всупереч інтересам суспільства, всупереч логіці, й навіть наступаючи собі на горло. Опозиція не має шансів впливати на результати голосування за дружнього зібрання провладної більшості. То куди ми йдемо?

У суспільстві — демографічна криза. У збірці матеріалів парламентського видавництва «Демографічна криза в Україні, її причини та наслідки» це явище висвітлено детально. За 12 років незалежності населення України скоротилося на чотири мільйони. За даними МОЗ України, за цей час абсолютна кількість народжених також зменшилася майже вдвічі. Це, в свою чергу, призводить до демографічного старіння населення, втрати трудових ресурсів.

Наступною проблемою є реабілітація репродуктивної функції у безплідних подружніх пар. Бездітні і безплідні подружні пари та одинокі жінки, яким не вдалося створити сім’ю, вимушені роками лікуватися у наших злиденних жіночих консультаціях без шансів на успіх. Яскравим вогником надії мати в сім’ї дитину стали допоміжні репродуктивні технології. Проте держава не має ні бажання, ні змоги оплачувати своє власне майбутнє — народження дітей.

У Законі України «Про Державний бюджет на 2004 рік» уряд разом з парламентською більшістю скасував пільгу з податку на додану вартість на медичні послуги, змусивши підняти ціни на лікувальні програми на 20 відсотків. Ці кошти лікар-професіонал має забрати з кишені пацієнтів і віддати державі. Інакше ніж «геноцид» таку політику назвати не можна.

Дружнє голосування за бюджет у парламенті спричинило введення ПДВ на ліки, збільшення акцизу на медичні спирти, на сільськогосподарську продукцію тощо.

Опозиція протестує, підіймає галас. Фракція «Наша Україна» проводить прес-конференцію. Засоби масової інформації проявляють оперативність у висвітленні цієї проблеми. Напруження в суспільстві зняв Президент, видавши відповідний указ, згідно з яким ПДВ на ліки не вводити. Але це стрес, гіпертонічна хвороба, інфаркти, інсульти для тисяч громадян. То невже народ обирав нас, щоб ми йому створювали таке життя?

Відбулися парламентські слухання з надзвичайно важливого питання для суспільства: «Соціально-економічні проблеми ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму в Україні та шляхи їх розв’язання». Чудові, змістовні виступи депутатів від різних фракцій та участь в обговоренні міжнародних організацій показали зацікавленість народних обранців у вирішенні цієї проблеми. Профільний комітет, врахувавши більшість зауважень, які надійшли, виніс на голосування проект постанови про рекомендації за підсумками цих парламентських слухань. І що? «За» проголосували 236 із 408 присутніх у залі народних депутатів. Дружньо не проголосували за постанову «Регіони України» та «Народовладдя». Що це — нерозуміння питання? Чи це позиція проти опозиції? Ні — це позиція проти свого народу!

Далі. Щорічно в Україні отримують травми понад 1,2 млн. людей. Від травм помирає більш як 24 тисячі наших громадян кожного року. Сотні тисяч стають інвалідами. А скільки загинуло народних депутатів? Мною внесено проект постанови про проведення парламентських слухань: «Травматизм, як основна причина смертності та інвалідності працездатного населення України». Дехто з народних депутатів одразу розцінив це як суто медичну проблему і закликав не голосувати за неї. В результаті — «за» 199 із 446 присутніх. Підтримали всі чотири опозиційні фракції. Не підтримали майже всі фракції більшості. Із більшості за підтримку постанови проголосували аж 7 із 225 народних обранців.

Я хотів би наголосити, що таке соціальне зло, як травматизм на виробництві, є однією із причин демографічної кризи в Україні серед працездатного населення. А за обговорення цього питання у Верховній Раді не голосували навіть депутати-мажоритарники, для яких, здавалося б, ці проблеми аж надто болючі. Упередженість влади до опозиції відіграє сьогодні негативну роль в парламенті. Як лікар із 34 річним стажем за хірургічним столом хочу ще раз послатися на слова великих людей: «Біда там, де тільки рахують голоси. Їх ще треба зважувати».