Я постійний читач вашої дуже хорошої газети. Тож, дізнавшись про новий конкурс, пишу з великим бажанням перемогти. Маю широке коло друзів у школі і поза її межами. Я — інвалід з дитинства, і навчання дається мені нелегко. Вчуся дуже старанно, бо розумію, що без шкільних знань і грошей мені нема чого робити у вузі. Але я поставив собі за мету здобути вищу освіту.
Щодо прав, то, як і всі інші діти України, маю право на повагу гідності та особисту недоторканність, право на власність та свободу пересування, свободу думки й віросповідання. А ще — на таємницю листування і телефонних розмов (адже не хотів би, щоб хтось мене підслуховував або читав мої листи); на відпочинок (важливо, щоб діти мали змогу відпочивати в достатній мірі); на соціальний захист, охорону здоров’я і безплатне лікування, якого нині не знайти в жодній лікарні... Та найголовніше, що маю, — це право на життя, бо без нього жодні інші права не були б мені потрібні.
Проте... Як інвалід я маю право на різні пільги та безплатний проїзд у громадському транспорті, але рідко коли це право надають мені контролери. Від держави отримую зовсім малу соціальну допомогу. Є перспектива, що в майбутньому розмір моєї пенсії трішки збільшать. Та навряд чи це станеться...
Знаю не лише свої права, а й обов’язки. І дотримуюся їх: шаную державні символи та державну мову (розмовляю лише українською); бережу культурну спадщину, природу, майно; поважаю права і свободи, честь і гідність інших громадян. Впевнений: коли всі дотримуватимуться того, що записано в Конституції, то Україна — і ми з нею —зробимо великий крок до могутньої і багатої держави.
Чапліївка
Шосткинського району
Сумської області.
