Андрій і Марина знайшли одне одного у віці, коли їхні ровесники вже мали цілком дорослих дітей, а дехто доглядав онуків. Невдовзі отримали квартиру, зробили ремонт, відсвяткували новосілля.
Якось чоловік трохи затримався на роботі. А коли повернувся - дружина аж світилася від щастя: через дев’ять місяців їх у родині буде троє. З тих пір Андрій Марину ледве на руках не носив: сам прибирав кімнати, куховарив, ходив до магазинів та на ринки.
Ближче до очікуваного часу Марині стало погано. Викликали «швидку», відправили до лікарні. Дівчинка, яку передчасно народила жінка, прожила лише тиждень...
Минув час. Кажуть, що він загоює рани, але, певно, то лише байки. Легше не стало. Проте згодом Марина знову завагітніла. Андрій дуже хотів хлопчика, і вже навіть ім’я підібрали — Анатолій. Але за іронією долі подружжю знову не судилося стати батьками: плід завмер ще в утробі матері.
Андрій лише дякував, що Марина залишилася жива. І більше він не ризикуватиме її життям, навіть заради дитини. Обидва намагаються не згадувати минуле, лише зрідка поставлять на стіл пляшку вина, щоб пом’янути маленьких Тетянку та Анатолія...
Київ.
