Попередження МОЗ про те, що цей Новий рік ми зустрінемо з грипом, схоже, було не даремним. Вірус не забарився з «поздоровленнями».
У Святвечір до мене в гості завітала подруга. За годину-другу вона відчула нездужання, з носа потекло, піднялася температура. Довелося покласти її в ліжко і дати аспірин. Уночі температура піднялася майже до сорока градусів. Хвора кашляла. Вранці стало зрозуміло, що в такому стані додому вона не доїде навіть на таксі. Ми заходилися викликати лікаря. Виявилося, це не так уже й просто.
Дізнавшись із довідкової служби телефон невідкладної швидкої допомоги, подруга набрала номер. Почалася розмова з традиційної в даному випадку фрази: хочу викликати лікаря додому. Її запитали про симптоми хвороби і адресу. І тут моя знайома зробила концептуальну помилку. Вона почала пояснювати абонентові на тому кінці проводу, що знаходиться не вдома... І почула у відповідь:
— От їдьте собі додому і викликайте свого лікаря!
— Але я в такому стані не доїду, — благала хвора, — а що як у мене пневмонія? Я хочу, щоб легені прослухав фахівець.
Але абонент, що приймає замовлення на термінову медичну допомогу, був невблаганний. А з приводу побоювання можливого запалення легень жіночий голос у трубці заспокоїв, поставивши телефонний діагноз, мовляв, то грип. Аргумент був залізний: зараз усі на грип хворіють, ви — не виняток.
У цей вихідний день ми намагалися додзвонитися до різних «невідкладних» — міської і районної, але, на жаль, переконати їхніх працівників надіслати бригаду нам не пощастило. Геть усі посилали хвору до дільничного лікаря. А та, остаточно знесилена високою температурою і телефонними переговорами, бурмотіла, що навіть не знає, де знаходиться її районна поліклініка, бо лише недавно переїхала на нову квартиру і взагалі нечасто хворіє.
Через столичну медичну телефонну довідкову 0-83 нам все-таки вдалося одержати кваліфіковану, щоправда, інформаційну допомогу. Уважно вислухавши скарги хворої, їй порадили приймати для початку противірусні препарати. «Прописали» постільний режим і все-таки порадили днів через два показатися лікарю.
Трохи заспокоївшись після цього телефонного «прийому», подруга все-таки вирішила викликати платного лікаря. Але, зателефонувавши до приватних медичних компаній «Медиком» і «Борис» і почувши розцінки за один виклик (від 350 до 450 грн.), передумала.
Наш коментар
За такої високої температури, очевидно, треба було викликати «швидку допомогу». В даному разі хвору підвели зайві дані про себе, що вона розповіла тому, хто приймає дзвінки в «невідкладній швидкій допомозі». Ми поцікавились у завідувача секретаріату Комітету ВР із питань охорони здоров’я, материнства і дитинства, юриста Володимира Рудого, чи є якісь нормативні акти, що кваліфікують дії (а точніше, бездіяльність медиків), які відмовилися прийняти виклик від хворого з високою температурою. У відповідь ми почули: так, такий закон є — кримінальний кодекс.
Описана ситуація з викликом лікаря додому для людини, котра опинилася в чужому районі, з точки зору медичної етики і клятви Гіппократа справді може бути розглянута з урахуванням кримінальної відповідальності. Життя людини в усіх цивілізованих і демократичних країнах проголошено найвищою цінністю. Наша держава — не виняток. Однак у тих, хто мусить першим приходити на допомогу, є безліч застережень, цінних указівок та інструкцій, як треба рятувати це життя. Наприклад, немовлят за будь-якої форми вірусної інфекції і підвищеної температури запропоновано госпіталізувати, а ось людей дуже похилого віку «швидка» до стаціонару транспортує аж ніяк не завжди...
У приймальниці замовлень на невідкладну медичну допомогу, мабуть, також є «цінні вказівки» щодо цього. А в період епідемії грипу відбір хворих, які потребують допомоги, проводиться ще ретельніше. Грипують усі, а машин і лікарів не вистачає.
То що робити людям, які потрапили в подібну ситуацію? Викликати «швидку допомогу». Іншої альтернативи для тих хворих, котрі не можуть заплатити за послуги приватних медичних компаній, на жаль, поки що немає.
