Кращого майстра з приготування узбецького плову, ніж депутат райради Анатолій Задорожний, в Малині годі й шукати. А ще він (у минулому — вчитель-філолог, затим заступник начальника Малинського МВ УМВС, перший заступник голови райдержадміністрації) полюбляє «тихе полювання» та... вишивання бісером.

— Мої солянку та узбецький плов ще довго згадують друзі й знайомі, — напівжартома розпочав нашу розмову Анатолій Олександрович. — А останні три роки не уявляю свого життя без вишивання. Сподобалося це не зовсім чоловіче заняття, коли у кума в гостях побачив, як вправно бігали з голкою пальці його доньки. Своєрідний лікнеп проходив у Інтернеті впродовж кількох місяців. Ще тоді пригадав, як під час навчання у Рівненському педінституті один з-поміж усіх хлопців-однокурсників плів шкарпетки, кофти... на замовлення дівчат. Спочатку трішки боязно було брати до рук голку, нитки і матерію, але коли один раз спробував — сподобалось. Загорівся й вирішив продовжувати. Перші дні дружина за вечір затягувала мені до 10—15 різних ниток. Але тепер і я вже знаю всі премудрості вишивання. Більше того, навчив їм трьох онук та одного колегу!
Нині в творчому доробку Анатолія Олександровича — близько 40 ікон, більше десятка картин. Оздоблює бісером і одяг — сукні, спідниці, сарафани, кофтини тощо. Найменшій онуці Олександрі вишив до 1 вересня плаття. Тепер планує вишити костюм своїй доньці Наталії.
Анатолій Олександрович каже, що в середньому на вишивання однієї ікони витрачає до двох місяців. Необхідну тканину з малюнком, чеський бісер замовляє у Тернополі. Без роботи вишита сорочка із 30—35 тисяч бісеринок стає приблизно в 600—700 гривень. Жіночий сарафан «з’їдає» 15—20 тисяч бісеринок, дитячий одяг — 20—25. За улюблене заняття сідає переважно ввечері, коли дивиться телевізор. Не вишиває у святкові та вихідні дні. В цей час шукає різноманітні цікавинки з чарівного світу вишивки в Інтернеті. Свої ікони та картини дарує рідним, друзям, знайомим. Ікона «Ісус Христос» прикрашає квартиру майстра. Дітям вишив іменні картини.
— Я — діабетик і гіпертонік, але відколи зайнявся вишиванням, у мене покращився зір, кінчики пальців раніше німіли, а тепер — немов у гітариста, — жартує Анатолій Олександрович. — Тому і всім раджу дослухатися до свого серця: якщо воно підказує справу для душі — робіть! Навіть якщо комусь ваше захоплення й не до вподоби.
 
Житомирська область.
Фото автора.
Анатолій Задорожний з онукою Олександрою.