Лейтенантам Правику і Кібенку не судилося вийти з вогненного кратера Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля у переддень професійного свята відзначив 30-річчя свого заснування

Перший випуск училища своє вогняне хрещення запам’ятав назавжди. То була не навчальна тривога, а виїзд на велику пожежу. Горіли цехи насіннєвого заводу. Шість годин безперешкодно бушував вогонь. Коли приїхали курсанти, перед ними постала суцільна стіна полум’я. Всю ніч, без зміни, працювали хлопці, поки не загасили червоні язики пожежі. А ліквідовувати локальні загоряння, розбирати завали довелося майже тиждень. Перше випробування майбутніх пожежників відкрило рахунок бойових буднів особового складу. У них здобував авторитет молодий навчальний заклад, гартували характер курсантів. Мужність, витривалість, взаємовиручка — ці складові поведінки і характеру стали визначальними для справжніх чоловіків, котрих виховували у Черкасах. Невдовзі училище обрали базою для проведення перепідготовки працівників протипожежної служби всього колишнього Союзу. Вступити на навчання до черкаського пожежного стало почесно і престижно.

Трагедією і славою записаний на скрижалях історії училища 1986 рік. У приборканні ядерного вогню взяли участь 37 випускників навчального закладу. Лейтенантам внутрішньої служби Володимирові Правику та Віктору Кібенку не судилося вийти живими з вогненного кратера. За мужність і героїзм, виявлені ними під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, їх посмертно удостоєно звання Героя Радянського Союзу. У 1997 році новоствореному на базі Черкаського пожежно-технічного училища інституту пожежної безпеки постановою Кабінету Міністрів України було присвоєно почесне звання Героїв Чорнобиля.

Біля погруддя Володимира Правика та Віктора Кібенка ніколи не в’януть квіти. Найурочистіші заходи в інституті завжди розпочинаються маршем біля цього святого для кожного курсанта і викладача місця...

Про полковника внутрішньої служби Олега Стояновича в інституті ходять легенди. Учасник другої світової війни, він у двадцять років став кавалером двох солдатських бойових орденів Слави — третього та другого ступенів. А ще нагороджений медаллю «За взяття Кенігсберга». У складі ІІ Білоруського фронту пройшов свої рідні «вяси», Польщу і охороняв міжнародну конференцію у Потсдамі. Його, стрункого, хвацького гвардії сержанта, відібрали у сорок п’ятому для Параду Перемоги на Красній площі. Проте з умовою: після святкувань у Москві учасник історичного параду і орденоносець стане курсантом військового училища. Стояновичу настільки допекли війна, армія і муштра, що він відмовився від заманливої пропозиції. До того ж 23-річний юнак з 1942 року не знав, де його батьки, сестри — чи живі вони... Розпрощавшись з армією, Олег Стоянович все ж обрав цивільний фах, споріднений з військовою дисципліною. У 1948 році він закінчив Харківське пожежно-технічне училище. І почав викладати у ньому фізичну та пожежно-стройову підготовку. Згодом його запросили зайнятися вишколом курсантів у профільних навчальних закладах Вільнюса, Києва, Львова.

Більш як тридцять років тому колишньому фронтовикові доручили будівництво нового навчального закладу у чистому полі під Черкасами. Відповідальний і цілеспрямований полковник впорався і з цим нелегким завданням. У 1973 році висотні корпуси Черкаського пожежно-технічного училища прийняли перших курсантів. Хрещеним батьком і начальником майбутніх вогнеборців став Олег Стоянович, взірець високого патріотичного обов’язку і офіцерської честі. Закладена ним та його колегами атмосфера вимогливості і доброзичливості до курсанта панує в інституті й донині. А ще — почуття гордості за свій навчальний заклад, прагнення стати висококласними фахівцями. Нещодавно першому начальникові училища виповнилося вісімдесят. Поважний, шанований вік. Та Олег Едуардович, як завжди, у строю. Він працює на кафедрі пожежної тактики, тепер уже вузу. Щодня стрункий, підтягнутий полковник крокує на спортмайданчик і виконує на перекладині, на брусах свій ранковий фізкультмінімум. Ветеран-фронтовик, жива історія інституту надихає курсантів словом і всім своїм життям. Коли його запитали, що ж найголовніше у вихованні його підопічних, Олег Едуардович, ні на мить не задумуючись, відповів: «Щоб стали порядними людьми і творили добро».

Третьокурсник Євген Пінул приїхав до Черкас з містечка Любашівка, що на Одещині. У його родині ніхто не мав справу з пожежами. Батько працював робітником на цукровому заводі, мати — лаборанткою на хлібоприймальному пункті. Чому Євген обрав «екстрим»? «Щоб випробувати себе, проявити характер», — відповів. За три роки навчання і практики довів собі, що не помилився. Особливо після участі в гасінні пожежі у Котовську. Тоді зайнявся асфальтний завод. Розпечений бітум тріскався і злітав у повітря. Горіли навіть бетонні плити. Пожежний розрахунок, у складі якого був і Євген, сім годин, безперервно боровся і приборкав вогонь. «Відтоді я відчув: пожежна справа — то для мене», — поділився щиро хлопець. І додав, що йому дуже подобається навчатися в інституті. Адже він тут не лише здобуває фах. Євген гарно співає і разом з друзями бере активну участь у всіх пісенно-розважальних дійствах інституту.

Курсант Віктор Назаренко з дитинства знав, що стане вогнеборцем. «Бо ми з моїм однолітком, Володею Лободою, завжди тільки й грали у пожежників», — пригадував. Дід Володі, Володимир Олексійович Лобода, очолював пожежну охорону Чернігівської області і хотів бачити свого онука у лавах відважних і сильних. Сьогодні обоє друзів навчаються у Черкасах. Вже побували на практиці, «понюхали пороху». Віктору навіть довелося гасити пожежу в Києві, в редакції однієї з столичних газет. «Ми врятували тоді чимало оргтехніки і майна, — розповідав третьокурсник. — Два тижні після цієї пригоди я купував у кіоску ту газету. Гадав, що «для історії» надрукують замітку. Однак даремно... Про пожежу не згадали й словом», — зітхнув розчаровано Віктор. «Голос України» виправить цю помилку», — пообіцяла за невдячних колег...

Три роки тому у Черкаському пожежному з’явилися дівчата. У захисній формі, з погонами. І відразу заявили про себе. Наталя Чепурна — майстер спорту, призер міжнародних змагань, чемпіонка і член збірної України з кульової стрільби. Жіноча команда інституту з волейболу грає у першій лізі першості країни. Що вже казати про успіхи дівчат у культурно-мистецьких заходах! Та все ж найголовніше завдання 53-х студенток інституту — стати висококваліфікованими фахівцями пожежної безпеки.

Молодий ювіляр

Найбільша зала Черкас, у палаці культури «Дружба народів», була переповнена. Прибули численні гості з усієї України та з-за кордону. Інститут пожежної безпеки святкував своє 30-річчя. Вперше майбутні пожежники склали присягу працівника Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

— Реорганізація пожежної служби на пожежно-рятувальну — це правильний крок, здійснений на вимогу часу, — сказав у виступі ректор вузу, генерал-майор внутрішньої служби Микола Шкарабура. — Як це буває, період трансформації позначається деякими труднощами. Однак ми з гордістю дивимося на своїх випускників. З упевненістю — на своїх вихованців. Той, хто обрав професію рятувальника, не спасує ні перед чим. З цим глибоким переконанням я приймаю сьогодні прапор МНС України...

У присутності гостей, всього особового складу навчального закладу і почесної варти знамено освятили. Розпочався новий відлік часу для Черкаського інституту пожежної безпеки. Нові рядки історії. Бо ж 30 літ — це лиш її початок!

Черкаська область.