До 120-ліття Романа Прокоповича-Орленка
На станції Вяземська в Хабаровському краї у 50-х роках працював сторожем на цегельні один чоловік. Хто б міг подумати, що це колишній соліст Віденської опери!
...Видатний оперний співак, педагог, організатор і диригент світських та церковних хорових колективів і камерного оркестру, драматичний актор, активний громадський діяч Роман Прокопович-Орленко народився у жовтні 1883 року в селі Чижиків Пустомитівського району на Львівщині в сім’ї сільського вчителя.
Після закінчення гімназії в Перемишлі, вступив 1903 року до університету у Відні на факультет класичної філології та музикознавства, вивчаючи одночасно приватно вокал. Володіючи могутнім голосом чудового тембру і широкого діапазону, який дозволяв йому виконувати з успіхом баритональні й басові оперні партії, Р. Прокопович-Орленко, після закінчення в 1908 році Віденського університету, підписав контракт з Віденською фольксоперою, де протягом десяти літ співав партії у тетралогії Вагнера «Перстень Нібелунгів», а також партії Валентина («Фауст» Гуно), графа Альмавіви («Весілля Фігаро» Моцарта), Бартоло («Сивільський цирульник» Россіні), Ескамільйо («Кармен» Бізе). Часто співав на гастролях в оперних театрах Праги і Моравської-Острави, був активним діячем та керівником хору української громади у Відні.
Після розвалу Австро-Угорщини Прокопович-Орленко в 1918 році повернувся до Львова. Тут його діяльність була тісно пов’язана з львівськими театрами «Руська бесіда», «Українська бесіда» та театром Й. Стадника, де він виконував оперні арії, драматичні ролі. Ці театри гастролювали у Вінниці, Козятині, Кам’янці-Подільскому, інших містах України. У вересні 1919 року театр «Українська бесіда» давав вистави в Перемишлі. Рецензент писав: «Бачили ми відому оперу «Запорожець за Дунаєм», в якій перемишльська громадськість уперше захоплювалася знаменитою грою та сильним голосом співака віденської опери п. Орленка...».
1922 року Р. Прокопович-Орленко став головою «Союзу діячів театрального мистецтва Галичини», а восени цього ж року його запросили виступати в «Метрополітен-опері» в Нью-Йорку. Артист відмовився.
У 1920—1938 роках Р. Прокопович-Орленко працював викладачем вокалу у Вищому музичному інституті М. Лисенка у Львові, в польських та українських гімназіях, школах, керував хорами, співав сольні партії в хорах «Боян», «Бандурист», «Сурма», організував учнівський камерний оркестр. Він керував світськими та церковними хорами, які виконували концерти Бортнянського, Березовського, Веделя, твори Людкевича, Барвінського, Стеценка, Чайковського, Гречанінова та інших композиторів. До 1943 року керував хором у львівській Успенській церкві, де виконувались усі 35 концертів Бортнянського, концерти Березовського, Веделя, твори Рахманінова, Чайковського, грузинська літургія, колядки в обробках Стеценка, Барвінського. Кожної неділі велася трансляція служби Божої по радіо.
В 1949 році Роман Прокопович-Орленко разом з родиною був репресований і вивезений в Хабаровський край. Отоді й працював сторожем на цегельному заводі. Переведений пізніше до Хабаровська, був хормейстером у театрі музкомедії, а також викладав сольфеджіо, диригування та вокал у музучилищі. В 1957 році повернувся на батьківщину і жив останні роки у Винниках поблизу Львова. Помер 1962 року. Похований на старому цвинтарі у Винниках.
