Хоч що кажіть, а таки є плюси в журналістській роботі: щодня нові знайомства, нові враження. Поспішаю на прес-конференцію в одну із солідних установ. У фойє охоронник просить показати, що в моїй сумочці
Журналістське єство, яке звикло на всі запитання одержувати відповіді, на цей раз стало в позу: мовляв, а санкція на обшук у вас є? Та й чим, врешті-решт, викликана така пересторога? — Робота у нас ризикована, тому й наказали перевіряти усіх і вся. — Краще обшукайте мене, — кокетливо усміхнулась молодому охороннику гарненька жіночка у черзі за мною. І цим розрядила напруження.
І знову журналістське єство (на цей раз не лише моє) не втрималось і поставило запитання керівнику поважної установи. Щоправда, реакція не забарилась: коли ми залишали поважну установу, вивіску «Пред’являйте речі для огляду» вже зняли.
В іншій, не менш поважній, установі, в приймальні керівника здивував напис «Залишайте свої мобільні телефони». — Щоб ви «жучків» туди намостили, — знову дає про себе знати журналістське нутро. А сама подумки благаю свій мобільний, щоб не задзеленьчав, бува, у сумочці. Ще один «перл» чекав на журналістів в іншій, ще поважнішій установі. При вході до неї (а все тут сяяло після євроремонту) зустрічає вивіска: «Просимо витирати взуття». Це ж треба, які некультурні люди тут працюють. Самі, без нагадування, схоже, забувають це робити. А може, це стосується, скажімо, он тієї бабці, яка з допомогою ціпка долає слизькі базальтові сходи? Подумалось, а чому б ЖЕКам не перейняти цей досвід і не вивісити такі таблички на дверях усіх багатоповерхівок? Дивись, стало б чистіше в під’їздах...
