Постріл Скрипника

Мабуть, жодного старого більшовика не згадують так часто й прихильно у нинішній Україні, як Скрипника. Адже його ім’я пов’язане з українізацією, а це нібито вже індульгенція проти всіх гріхів! Утім, скрипниківська (власне, більшовицька) «українізація» була явищем неоднозначним. ГПУ все бачило: «Несмотря на то, что твердое проведение нами украинизации лишает контррреволюционеров возможности пользоваться для своей демагогии выигрышными козырями, шовинистические элементы пытаются ее критиковать. Они твердят, что единственным результатом украинизации явится то, что «кацапы», находящиеся на госслужбе, обдирая в интересах Москвы украинского крестьянина, будут говорить с ним на ломаном украинском языке». З другого боку, Скрипник узявся за справу круто: чиновників (не найвищих, звісно), котрі не знали української мови, просто гнав з роботи! Було видно почерк силовика: адже до того, як стати наркомом освіти (1927), він був наркомом внутрішніх справ, наркомом юстиції та генпрокурором УСРР. Отож і за новий український правопис узявся, як справжній революціонер. Затверджений 1928 року, цей правопис дістав назву «скрипниківського» і був, як на нормального українця, не зовсім природний. Сергій Єфремов вважав, що нарком рубає «проблему правопису», як Македонський рубав Гордіїв вузол. Єфремов, старий інтелігент, Скрипника не любив, писав про нього: «неглибокий, обмежений і претензний суб’єкт, амбіційний і упертий. Поводиться вдесятеро гірше, ніж старорежимний міністр — ті, принаймні, в археологію не лізли, а цей то правопис декретує, то археологію турбує, і не знаєш за що завтра візьметься. Хіба що за акушерство не береться!» Нарком не лишився в боргу: він зіштовхував лобами Єфремова, Кримського й Грушевського, комунізував Академію наук, та й Єфремова арештували за участь у міфічній СВУ саме за часів Скрипника.

... Коли голод 1932—1933 років важко було приховати, комуністи знайшли винного: це Скрипник, бо він проводив «неправильну українізацію»! При тім, що Скрипник був уже головою Держплану, Постишев викликав його на Політбюро ЦК КП(б) У й змусив каятися в шкідництві на ниві народної освіти. Кілька варіантів каяття визнали незадовільними. 7 липня 1933 року Скрипник пішов із засідання й застрелився у себе в кабінеті. А «його» правопис виправили за зразком російського. Мабуть, не варто милуватися фігурою цього грішника, котрий так багато зробив для зміцнення в Україні монстра більшовизму. Але він мав мужність не піти добровільно на заріз до того монстра, і тому постріл за зачиненими дверима Скрипника заслуговує на добру пам’ять.