До 275-річчя з дня народження та 200-річчя з дня смерті гетьмана Кирила Розумовського
Батурин після поразки 1708 року для багатьох гетьманців залишився у душі ностальгійним уособленням минулої слави, кращих часів. До 1727 року в колишній гетьманській резиденції не залишилося жодного пристойного адміністративного будинку, не було й умов для утримання служб адміністрації щойно обраного гетьмана Данила Апостола, коли він почав клопотати про переведення сюди резиденції із Глухова. Прохання до царя, написане в червні 1729 року, «за руками гетмана и старшины, о переводе резиденции из Глухова в Батурин», залишилося без відповіді.
1. Спроба відновити гетьманську резиденцію
17 січня 1734 року старий гетьман помер. Влада з подачі Петербурга перейшла до так званого Правління Гетьманського Уряду, яке очолювали троє росіян і троє українців. І тоді вдруге 1734 року до царського двору було надіслано подання про переведення гетьманської резиденції із Глухова до Батурина. Однак і його не було задоволено. Лише у 1747 році цариця Єлизавета видала грамоту про обрання гетьмана. З її ласки в лютому 1750 року у Глухові відбулася пишна церемонія виборів нового гетьмана за заздалегідь визначеним сценарієм. Українська старшина, задоволена відновленням гетьманства, одностайно проголосувала за майже невідомого їй 26-річного графа Кирила Григоровича Розумовського, брата Олексія Розумовського, чоловіка Єлизавети. Кирило народився 18 березня 1724 року в козацькій родині в селі Лемешах Козелецького району Чернігівської області. (Нові студії про К. Розумовського, зокрема Олексія Путро, спираються не на напис, зроблений на надгробку в Батурині, а на власноручну записку гетьмана про своє походження). Його старшого брата Олексія, який співав у церковному хорі села Чемер, одного разу побачив полковник Федір Степанович Вишневський. Захоплений красою співака, його чудовим голосом, царедворець випрохав молодого хлопця у дяка для придворного хору. Там він сподобався Єлизаветі. Це і стало початком його дивовижної кар’єри.
Олексій Розумовський подбав про освіту Кирила. У 1743 році 19-річного брата разом з наставником Г. Тепловим він відправив до Німеччини, а згодом до інших країн. Двадцятирічного юнака, який тільки-но здобув ази науки у західноєвропейських навчальних закладах, після повернення до Петербурга одразу призначили президентом Академії наук.
Завдяки О. Розумовському царський двір прихильніше ставився до українців, позитивно вирішував більшість прохань з України. Давня мрія про повернення посади гетьмана невдовзі здійснилася. 5 червня 1750 року Єлизавета Петрівна підписала указ, у якому зобов’язувала К. Розумовського відновити Батурин, «при заложении онаго учинить освящение по церковному обыкновению и иметь там гетману свою резиденцию».
29 червня 1751 року молодий гетьман прибув разом з почтом, розміщеним на 125 підводах, до Глухова. Звиклий до розкоші, вишуканого оточення, К. Розумовський вирішив тимчасово оселитися тут, поки буде зведено палац у Батурині. Будівництво його, а також «национальных зданий» доручили Г. Теплову та «експедиции о батуринском строении».
Уперше гетьман відвідав Батурин 14 вересня 1751 року. Уже 17 вересня, «осмотря положение места, учинил потребныя учреждения для построения вновь здешняго города». Місцем для власного палацу він обрав територію, де раніше стояв палац І. Мазепи.
Новоспечена гетьманська адміністрація невдовзі відчула фінансові труднощі. Запланований кошторис витрат на гетьманство не відповідав реаліям. Кирило Розумовський 12 жовтня 1751 року звернувся до цариці по допомогу: «А здесь как на устроение пристойнаго в Глухове гетманского дома, так паче на построение в Батурине церквей Божиих, гетманского дома и прочих публичных апартаментов, довольной суммы потребно; на то как скарбу национальнаго, так и на собственное содержание мое всемилостивейше пожалованных заходов крайне недостаточно».
Невдовзі спішно було завершено будівництво глухівського палацу, спроектованого архітектором Андрієм Квасовим.
На початку травня 1752 року К. Розумовський зробив візит до Батурина й оглянув будівельні майданчики. Відвідавши згодом Стародуб, Чернігів та Київ, К. Розумовський знову прибув до своєї резиденції, де зустрівся з дружиною, яка виїхала йому назустріч після довгої розлуки. Аристократичне походження Катерини Іванівни Наришкіної, родички царівни, її високі запити, мабуть, вплинули на подальші плани перебування в Україні її чоловіка-гетьмана. 24 листопада 1752 року сім’я відбувала до Москви. Протягом наступних чотирьох років управління Гетьманщиною здійснювалося фактично з Москви та Санкт-Петербурга. Це неабияк вплинуло на подальший млявий характер відбудови гетьманської резиденції.
Будівельні роботи справді вели повільно. Зі звіту бунчукового товариша Івана Туранського, зокрема, довідуємося, що з отриманих ним 17 тисяч рублів на будівництво фактично пішло лише дві тисячі, а решту 15 тисяч не було використано. З одного боку, задумані грандіозні масштаби відродження Батурина не могли втілити через малопотужні будівельні можливості Гетьманщини. Г. Теплов спочатку заклав у резиденції великий цегельний завод, який мав п’ять печей. У 1754 році тут уже виготовили 3 297 715 штук цегли. У 1751 році до Батурина завезено 5 265, а 1752-го — 23 459 колод та брусів. Ліс селяни привозили з Новгород-Сіверської та Сосницької сотень, вапно (байдаками по Десні і Сейму до Батурина було доставлено майже 10 тисяч четвертей вапна) та каміння — з-під Новгорода-Сіверського, Мезина.
З другого боку, практично увесь доход гетьманату йшов на утримання непомірно великого двору Кирила Розумовського. Ще 1751 року генеральному підскарбію Скоропадському було видано на власні потреби українського керманича 10 165 рублів, плюс
1 000 рублів фон-Аперу для облаштування суконної фабрики. 1754 року тільки індуктовий збір дав гетьманату до 50 тисяч рублів доходу. Але й цієї суми вже було недостатньо. «Понеже настоящее гетманство и происходящие от онаго нужды, такоже и разние издержки з домом моим, завели меня в столь необычные расходы, — писав він 5 травня 1754 року до Генеральної військової канцелярії, — что я ни по какой мере не могу отправиться за ея императорским величеством из Москвы в Санкт-Петербург, не уплатив купцам и кредиторам моим; того ради через сие приказываю прислать ко мне всю наличную сумму из скарбу, каковаго бы она звания не была, оставив только число толикое, которое бы довольно было на самонужнейшие расходы канцелярские...»
Однак, незважаючи на таке марнотратство, після 1753 року відбудова гетьманської столиці йшла вже широким фронтом — роботи тривали одночасно на багатьох ділянках.
У 1756 році в Батурині починає діяти суконна мануфактура, де планували виготовляти тканини (на зразок шпалер) для оздоблення інтер’єрів. Тоді ж російські купці будували завод листового срібла та золота для майбутнього дахового покриття новобудов.
Є відомості про будівництво цегляного палацу, який було закінчено у березні 1760 року. Тоді в Батурині працювали архітектори Венероні (з Мілана) та Бартоліані (з Лугано).
У 1758 році пожвавилося зведення гетьманських установ, а також дерев’яного палацу для проживання гетьмана. Г. Теплов намагався прискорити будівництво палацу шляхом перенесення до Батурина готової будівлі з села Великого Самбора. Та цей задум був невдалий. Полки неохоче посилали людей виконувати будівельні повинності. Глухівська адміністрація погано контролювала хід будівництва, часом взагалі бюрократичною тяганиною перешкоджала йому.
Г. Теплов не випадково гнівався у своєму посланні до Глухова: «... Из полков насилу выслано вместо 40-ка столяров — 1, вместо 30-ти кузнецов — 18, вместо 200-т плотников — 140, вместо 200-т пеших — 166, вместо 300-т подводчиков — 273; и как пешие, так и подводчики, по большей части малолетние, а плотники все генерально крайне негодные, столяр один и кузнецов 18, то сама генер. к-лярия благоволит рассудить — возможно ль мне с строением так пространным поспешить окончанием в одно лето».
На будівництво до Батурина направляли спійманих гайдамаків. У червні 1758 року звідси втікла на Запорожжя велика група каторжан на чолі з гайдамацьким ватажком Петром Кумпаном. Працювали тут засуджені за всілякі провини. Так, сотенний писар з Ромнів Григорій Ляшко «бил батьжьем и киями за блудодеяния» козака сотні Константинівської Коваленка «з сестрою его, Ляшка, от котораго побою тот Коваленко тогож дня, когда бит, умре». За вироком Генеральної канцелярії та Генерального суду вбивцю заслали на дев’ять літ на роботу до Батурина, де він через кілька літ уже виконував функції наглядача.
1761 року палац та інші адміністративні будівлі Батурина в основному було завершено. Вони, як і саме місто, царськими указами від 17 лютого 1760-го та 1764 року перейшли у «вечное и потомственное владение» Кирила Розумовського. Так царський двір досить хитро «закрив» домагання української старшини на Батурин — як символ волі, минулої слави гетьманців.
Чернігів.
(Далі буде).
