Їду якось у трамваї. На одній із зупинок зайшов громадянин похилого віку, на якого не звернути увагу було неможливо. І не тому, що він у білих шкарпетках, за нашим переконанням, несумісних з таким віком. Елегантні черевики, бездоганно випрасувані штани у тон зі шкіряною непожмаканою курткою, чудовий шарф, біла доглянута шевелюра і ретельно поголене обличчя, покрите глибокими борознами довгого життя.

Усе це викликало у пасажирів подив, і по вагону пронеслося шепотіння, мовляв, одеський «фраєр». Така увага його не покоробила, а навпаки, він з гідністю тримав свою майже двометрову фігуру. Я подумала: невже одесит? І мимохіть порівняла з повсякденними літніми людьми, яких ми бачимо на вулицях міста. Вони часто-густо одягнуті не за віком, у те, що придбали 20—30 років тому, і мають вигляд скутих, не завжди доглянутих, інколи з протягнутою рукою, у кращому разі таких, що продають яку-небуть копійчану дрібничку,  чи таких, що товпляться вже цілий рік біля ощадбанків за нещасні п’ятдесят гривень власних заощаджень. Про які білі шкарпетки можна говорити? Це для нас предмет не охайності, а піжонства. Навіть на молодих людей у такому вбранні ми дивимося з осудом, мовляв, «козирний» пішов.

Так сталося, що вийшли ми з «фраєром» на одній зупинці, і він запитав, як тепер називається одна з вулиць. Тут я не стрималася і запитала: «Ви не одесит?» — «Одесит, відповів він, — але мешкаю у США». Розговорилися. З’ясувалося, що ще в 70-ті він виїхав із Одеси по лінії Червоного Хреста. Там попросив політичного притулку і залишився на ПМП з п’ятьма доларами у кишені без роду, без племені.

За фахом Ігор, він так назвався, слюсар з вищою освітою. Спочатку в США працював двірником і вивчав англійську, потім — у господаря за спеціальністю. А нині має свою майстерню. Йому 82 роки. До Одеси приїхав погостювати, хоча родичів і друзів-ровесників уже немає.

В Одесі сподобалися забудови уздовж моря, але, як він зазначив, у одеситів немає колишнього гумору і зникли посмішки. У трамваях розмовляють про маленькі пенсії, про нужденне життя, про відсутність гарячої води та тепла.

А він про милість не думає. Чужа батьківщина дала йому можливість забезпечити собі та родині безбідну старість. Він часто їздить за турпутівками до інших країн.

На цьому ми розійшлися. Навколо все залишилося, як і раніше.

 

Одеса.