Пам’ятаю своє босоноге дитинство і День Перемоги 9 травня 1945 року. Мені тоді було 10 років. Раділи і плакали від великого суму і від щастя. Батько служив у артилерії, був поранений, лежав у шпиталі, але про війну розповідати не любив. Лише одного разу, коли ми вже виросли, батько в один із святкових днів розповів кілька епізодів із того життя. У бою всі рівні, але як рядовому бійцю потрібне добре слово командира! Коли на передовій стихло, молодим солдатам офіцер показав, як швидко викопати лопаткою окопчик, щоб залишитися живим, дав багато інших корисних порад. Якось після бою приїхав до артилеристів генерал, а бійці голодні, їсти немає чого. Генерал наказав негайно зібрати кропиви, зварити борщу та нагодувати бійців. На жаль, сьогодні і досі найбільший дефіцит — добре слово та увага до сивочолих ветеранів.
Василь СУЛИМА, ветеран праці.
Дніпродзержинськ
Дніпропетровської області.
