Гортаю «Голос України» і насамперед звертаю увагу на листи читачів. Деяких мені шкода, а деякі, відверто кажучі, аж ніяк не викликають співчуття. Життя в нас важке у всіх, але чомусь багато хто вважає, що так важко лише їм.
Я інвалід ІІ групи. У десять років мене збив автомобіль, і певний час самостійно пересуватися я не могла. Тривалі тренування і бажання стати на ноги зробили диво: інвалідний візок залишився позаду. Нині я спроможна сама про себе дбати і навіть думаю про заміжжя.
А тим, хто і далі скаржиться на життя, хочу сказати: припиніть скиглити, що вам погано. Замисліться про те, що ви вже зробили, щоб вам було легше.
Дніпропетровськ.
