— Кожен керівник боїться брати кредити. В борги залізти легко. Але потім «лічильник» починає надто сильно крутитися. Тож доводиться добре все продумувати... — зізнався голова сільськогосподарського виробничого кооперативу з Вертокиївки Житомирського району Юрій Щирський. Саме на базі очолюваного ним господарства відбулося засідання обласного прес-клубу реформ, тему якого коротко можна визначити так: село і кредити. У відвертій розмові взяли участь заступник голови облдержадміністрації Микола Галич, голова райдержадміністрації Валерій Довбиш, керівники низки регіональних відділень провідних банків. Виявилося, що й банкірам позичати гроші селу не так просто.
Банкіри шукають логіку
На перший погляд, цифри свідчать про значний прогрес. Якщо за 1996—1999 роки господарства області одержали лише 8 мільйонів гривень кредитних ресурсів, то за 2000—2002-й — уже 144 мільйони. Гроші селу позичають уже 14 комерційних банків, а ставка скоротилася з майже 48 відсотків у 1999 році до 12—21,5 відсотка. Держава компенсує вартість кредиту сільгоспвиробникам у розмірі 70, а підприємствам переробної і харчової промисловості — 50 відсотків ставки НБУ. На комплекс весняних польових робіт в області потрібно затратити 120 мільйонів гривень, з яких понад 40 мільйонів мають становити кредитні ресурси. На кінець березня половину цієї суми вже одержали, ще по 8 мільйонах було прийнято рішення. Отже, як казав відомий політик, процес пішов?
Але якби ж то всі господарства були такі, як кооператив «Вертокиївський». Тут відкрили кредитну лінію на 150 тисяч гривень, а тільки за хміль асоціація хмелярів та один з пивзаводів винні їм майже 200 тисяч. Тобто щойно повернуть гроші кооперативу — в нього нуль боргів перед банком. Юрій Щирський виявився справжнім господарем: у найтяжчі роки, коли чимало керівників устигли все розвалити, зберіг і хмелярство, і тваринництво. Тепер заклав ще кілька гектарів хмелеплантацій. По-новому обладнав доїльну систему, що підвищило якість молока: тепер на кожному літрі має додатково десять копійок. Запровадив високоефективну систему відгодівлі свиней — це дає вагомі прирости. На позичені в банку гроші ще наприкінці минулого року господарство закупило пальне — тоді воно було значно дешевше. Заздалегідь запаслися добривами: на той час тонна селітри коштувала гривень на сто дешевше, ніж на час виходу в поле. Купили дріт для хмелешпалер, насіння трав тощо.
А тепер поглянемо на деякі з цих фактів під іншим кутом зору. Одне з найвідоміших господарств області, якому ближче до столиці, возить молоко аж туди, одержуючи за кожен літр по гривні. А житомирське молокопереробне підприємство, з яким співпрацює кооператив «Вертокиївський», значно скупіше. Високоефективна технологія відгодівлі свиней не окупить себе, якщо ціни на м’ясо залишаться такі низькі, як сьогодні. А за дріт для хмелешпалер господарство мало б розраховуватися не позиченими грішми, а тими, що їх виділяє держава згідно з відповідним законом, спрямованим на розвиток хмелярства. Але коли вони надійдуть? Як тут не згадати народну приповідку про ложку до обіду.
Керівника Житомирської дирекції банку «Аваль» Анатолія Фещенка найбільше обурило таке. Як справжній господар, Юрій Щирський позичив гроші ще торік, щоб на нинішню весну закупити все необхідне за найвигіднішими для кооперативу цінами. Але саме за це його й карають.
— Де логіка? — риторично запитував Анатолій Євгенович. — Саме за вміння по-господарськи розпорядитися грішми кооператив не вносять до реєстру на компенсацію вартості кредиту.
Зарано, мовляв, узяв. Чи не за такий-от формалізм у селян уже нова весняна прикмета з’явилася: пільговий кредит почали давати — солярка й добрива подорожчають. Кому це вигідно?
А торішнє падіння цін на зерно великою мірою пов’язано з тим, що позичені гроші треба було повернути до 1 грудня. От і змушені були селяни поспіхом продавати його нижче собівартості. Президент України вже відреагував на це, давши доручення Кабмінові відтягти час включення «лічильника» за цьогорічні кредити аж до весни 2004 року. Новий термін значно полегшить повернення кредитів, переконаний заступник голови облдержадміністрації Микола Галич.
Погода на аграрному ринку
Нинішнього року до початку весняних польових робіт 109 господарств позичили в банку «Аваль» 8 мільйонів 350 тисяч гривень. Значні суми видано переробникам продукції. Загалом кожен третій кредит адресовано АПК. Керівник місцевої дирекції «Авалю» поставив питання руба:
— Біда в тому, що говоримо про кредити, коли їх треба видавати. А потім забуваємо.
Це він про тривожну тенденцію: за перші кредити господарства розрахувалися майже на сто відсотків, у 2001-му стало гірше, а підсумки минулого року взагалі наштовхнули на сумні роздуми. І не тільки його.
— Повернення кредитів нерідко починається з виконавчої служби і тягнеться 5—8 місяців. Підприємства банкрутують і не повертають позичених грошей, а законодавчо цього не вирішено. Але про яке погашення кредитів може йтися, коли після жнив господарства реалізували зерно по 250—300 гривень за собівартості 400? — каже керівник управління НБУ в Житомирській області Володимир Пономар.
Підкидає проблем і те, що господарства раптом діляться, в них з’являються нові керівники, які про позичені гроші «нічого не знають».
«Вертокиївський» міцно стоїть на ногах, тому досі має пшеницю, яку може реалізувати тепер уже за нормальною ціною. Усі негаразди на аграрному ринку означають для кооперативу лише те, що селяни одержать меншу заробітну плату, ніж заслуговують. А чимало інших господарств? Перед виходом у поле вони боргували банкам понад вісім мільйонів гривень за позичені раніше гроші. Чи могло бути інакше? Валентина Заморська (Промінвестбанк) нагадала: 87 відсотків господарств в області збиткові. У 1999 році мінусова рентабельність була в 95 відсотків агроформувань. Зрушення не надто велике, щоб аграрний сектор не залишався для банків своєрідним мінним полем підвищеного ризику. Але і тим, у кого вже немає ні коштів, ні шансів на кредит, треба сіяти. Частково виручає регіональний контракт. Та потрібні кардинальні заходи, без яких не розірвати зачарованого кола: щоб господарювати, потрібні кошти, але позичити їх господарство не може, бо надія на повернення ефемерна.
А серед пропозицій, які прозвучали на зустрічі, була і така: банки можуть стати своєрідними діловими посередниками між виробником сільгосппродукції і різними фірмами. Так можна було б дещо здешевити добрива, засоби захисту. З’явилася в області солідна компанія, зацікавлена в закупівлі великої кількості продовольчого і фуражного зерна, а тристороння угода перестрахувала б банк у надійності повернення кредитів. А ще банкіри пропонують селянам активніше вивчати кон’юнктуру ринку. Давно знали, що частина озимини не витримає морозів. Чому було не підготуватися заздалегідь і не висіяти навесні більше пивоварного ячменю? Адже підприємство, відроджене завдяки інвестиціям, яке розташоване не десь далеко, а в Бердичеві, шукає такий ячмінь по всій Україні, платить непогані гроші.
...Весна прийшла — кредити принесла. А чим вони «зародять» — прибутками чи новими боргами, — залежить і від селян, і від тих, хто замовляє погоду на аграрному ринку.
Житомирська область.
