Понад 100 тисяч гектарів посівів озимих загинуло в Криму. Ці втрати допоможуть відновити 100 млн. гривень, виділених Кабміном України на їх компенсацію. А от виправити прикру ситуацію, в якій тривалий час перебуває сільське господарство півострова загалом, не вдається вже давно.
Минулий рік землероби завершили зі збитками. На засіданні кримського уряду наголошено, що причина «обвального занепаду галузі» не так у стихійних лихах, як у слабкій роботі на місцях і невмінні багатьох господарників перебудувати своє мислення. Через це не вдається зменшити майже 28-мільйонну заборгованість селянам у зарплаті, яка залишається у 1,7 разу нижчою, ніж у середньому в автономії. Чимало господарств припиняють свою діяльність  у стадії банкрутства. Аби поправити ситуацію, кримський прем`єр Сергій Куніцин запропонував списати заборгованості у зарплаті. Де є можливість, реалізувати майно сільгосппідприємств, а якщо  його немає — визнати борги безнадійними і, за згоди Києва, їх анулювати. Сьогодні з 54 господарств—боржників у зарплаті 28 не мають джерел погашення, 15 із 28 — припинили виробничу діяльність, 5 — банкрути. При цьому лише поодинокі керівники відповіли за збитки, невиплату податків і неповернені кредити.
Триває відтік кадрів із сіл. Занепадають насінництво, виробництво ефіроносів, багатолітні насадження, особливо традиційні для півострова сади і виноградники. Незважаючи на оголошені в АПК реформи, витрати на вироблену продукцію досі в кілька разів перевищують закупівельні ціни. Не вдається покінчити з ціновими перекосами, коли сільські трудівники вимушені за мінімальну ціну продавати м`ясо, молоко і вовну, а за максимальну купувати пальне, добрива і сільгосптехніку. Майже не використовуються можливості неозорого ринку курортної і туристичної сфери, який заполонила привізна, часто-густо неякісна продукція. Виходить, що влітку 5 мільйонів відпочивальників годують і поять в основному перекупники, а не місцеві виробники.
Щоб витягти виробника з цієї біди, уряд автономії створив узгоджувальну комісію, яка, за задумом її авторів, має бути диригентом цін. Та чи вдасться у час риночних відносин розв’язати проблему командними методами? Адже основним регулятором цінової політики сьогодні повинен слугувати саме прозорий агропромисловий ринок, а не келійний, де за наявності офіційних і фактичних цін панують тіньові оборудки. Проте його цивілізовані структури, створенням яких на півострові безуспішно займаються вже не перший рік, не діють досі. За цих умов землеробська галузь півострова опинилася без послідовної науково і практично вивіреної політики. Піднесення сільськогосподарського виробництва фактично пущено на самоплив. Час нарешті виробити стратегію воскресіння АПК півострова.
 
Крим.